Як ви оцінюєте якість послуг, що їх надає Канівське комунальне підприємство «Управління водопровідно-каналізаційним господарством» у співвідношенні до встановлених ним тарифів?
Приневолений жити віддалік Батьківщини – в Орській фортеці, в Новопетровському укріпленні, в холодному і байдужому до доль людських Петербурзі – Шевченко часто й тяжко хворів. Та найтяжче він страждав від нестерпного, невиліковного душевного болю – самотності, єдиного супротивника, проти якого поет був безсилий. Неможливо навіть уявити, як геній потерпав від витончених моральних тортур царської охранки, коли йому на довгі роки заборонили читати, писати і малювати. Все своє стражденне життя, поневіряючись на чужині, Шевченко плекав надію на домашній затишок й умиротворення у власній хаті біля Дніпра-Славутича. Ця омріяна думка додавала йому сил і снаги в трагічному житті, в якому він був вільною людиною лише 12 років. Та судилося поетові знайти останній прихисток на „Вкраїні милій” вже в домовині. Його обтяжене людським горем серце зупинилося в Петербурзі 26 лютого (10 березня за н. ст.) 1861 р. Останній і урочистий шлях на Батьківщину проліг через Москву, Орел, Ніжин, Бровари. У Києві попрощатися з улюбленим поетом в центрі міста злякана й вороже налаштована влада заборонила. Тому проститися з Кобзарем дозволили лише в церкві Різдва Христового, неподалік Дніпра.
Символічно, що і через 100 і більше років влада Києва все ще так само, як і за царя-самодержця, боялася нищівного Тарасового слова, забороняючи відмічати День перепоховання – тобто День пам’яті Тараса Григоровича у столиці України. Все тому, що влада завжди боїться правди. І те слово правди, що ніс народу Шевченко, викликало страх і ненависть можновладців. Певен, що і сьогодні деякі наші властолюбці побоюються поета, який заповідав: „Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте”. І знову, як і їх попередники, бояться правди – нищівної, без огляду на осіб та їх регалії. Та народ, навпаки, саме за це любить і безмежно поважає великого Кобзаря.
10 травня (за н. ст. 22 травня) 1861 р. на крутій Чернечій горі поблизу Канева знайшла вічне упокоєння душа славного сина українського народу Тараса Григоровича Шевченка.
Хай мирно спочиває безсмертна душа Тарасова і хай прилучаються нові покоління українців до його волелюбної поезії. І прагнуть бути, як і заповідав поет, вільними і не боятися „кайдани порвати”. Бо і сьогодні є сила-силенна панів, налаштованих будь-що надіти на народ „кайдани” безвиході та зробити з нас своїх кріпаків.
Програма заходів з нагоди 148-ї річниці від дня перепоховання Т.Г.Шевченка 22 травня ц.р.: о 8.00 — поминальна літургія в Успенському соборі; о 12.00 — піший перехід громадськості міста та гостей від Успенського собору до Тарасової гори та покладання квітів до могили Т.Г.Шевченка; о 14.00 — виступи творчих колективів області та України біля підніжжя Тарасової гори.
Оргкомітет
tasman, 21 травня 2009, 13:50
Не дадуть Тарасові перепочити. Вже який раз буде перевертатися в могилі, слухаючи пусті промови і балачки про його значимість в історії і майбутньому країни, про неоціненність його творчості і т.д. і т.п...
Жили б ми за заповітом Тараса, хто-зна, чи було б кому з верхів приїздити на річницю взагалі.
Dulitl, 22 травня 2009, 13:01
Эт точно. Хотя, если быть реалистом, то пускай бы ездили сюда регулярно - раз в месяц да ещё и по всему Каневу шли такой толпой, а не только по ул. Шевченко. Вот тогда бы мы даже могли б гордиться свои городом - смотрите, как у нас всё чисто, ухожено - короче, по-хазяйски всё. А так...