ВІСТІ З ФРОНТУ >>>>>

Канівець Євген Іващенко пішов на війну добровольцем півроку тому. Йому 22 роки. В Каневі працював ветеринаром. Тепер Ветеринар - не професія, а позивний Євгена. Він служить у добровольчому батальйоні "Айдар". Поїхав туди ще взимку, матері сказав, що їде в гості до дівчини.

- Мама дізналась про те, де я знаходжуся, лише в травні. Сказала, що здогадувалась, куди я поїхав, і що гордиться мною, - розповідає Євген. - Чому пішов на війну? А як бути? Тим більше, коли подивишся, що у нас у мирних містах робиться. Та й подобається мені зброя. Завжди до неї тягнуло. В "Айдар" потрапив випадково. Спочатку хотів у "Правий Сектор" чи "Донбас", а потім знайшовся знайомий у "Айдарі", я подзвонив йому, домовився й поїхав. Коли прибув до розташування батальйону, командир групи віддав мені свій бронежилет, іншим необхідним поділилися хлопці з моєї бойової групи - дали хто що міг. А потім потроху збирав і вже маю своє. Тепер у мене аж два "броніки", прийде хтось новенький - віддам йому. Держава дає нам набої та інші боєкомплекти - і то добре. Колись давали тушонку, згущене молоко, потім довго не давали нічого, але в нас були запаси. А зараз приїхали волонтери, то з харчами проблем немає.

Євген Іващенко не отримує заробітної плати, оскільки ще не оформив потрібних документів для офіційного зарахування в батальйон. Спочатку не знай-шлося місця у штаті, потім справа з оформленням затяглася й документи Євген почав оформлювати лише цими днями.

- Найважче на війні - втрачати товаришів, які воюють з тобою в одній групі, розповідає Євген. - Моя група - одна з найкращих бойових груп "Айдару". Ми скрізь перші - коли заходимо на окуповану територію, звільняємо села, зачищаємо їх від бойовиків, а після нас вже заходить регулярна армія. Останні шість місяців великих боїв не було, але неодноразово нам доводилося знешкоджувати диверсійно-розвідувальні групи противника, які постійно намагаються пробратися на нашу територію. Ми займали позиції в місті Щастя, де здійснювали охорону ТЕЦ та інших об'єктів. Нещодавно нас відвели із Щастя в Дніпропетровську область, де нашу групу повинні доуком-плектувати. Нам вже видали нову зброю - тепер ми будемо воювати в складі протитанкової артилерійської батареї. До нас прийдуть нові бійці з числа мобілізованих. Навряд чи нас повернуть у Щастя, але будуть нові бойові задачі, які ми виконаємо.

Багато хто з моїх знайомих із мирного життя не розуміє, чому я зараз тут, в "Айдарі", чому пішов добровольцем на війну. Іноді це нерозуміння прос-тих людей, мирне життя яких ми захищаємо, неабияк дивує. Я знаю, що тут захищаю свою родину - матір, сестер і брата. Якщо не зупинити ворога зараз, війна може прийти в наші домів-ки, тож маємо зробити усе можливе, аби цього не сталося, - підсумовує Євген Іващенко.

Ярославові Терянику, члену Канівської районної партійної організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода», жителю села Келеберда, випускнику Канівського училища культури і мистецтв 20 років. Із 10 листопада 2014 року хлопець проходить службу в 21-у батальйоні територіальної оборони "Сармат", що входить до складу 28-ї окремої механізованої бригади. Ярослав - старший водій бро-ньованої розвідувально-дозорної машини. Разом із бойовими побратимами Ярославові довелося побувати в найгарячіших точках АТО - Широкіному, Павлополі, Щасті, Пісках.

- Одного разу вночі нас підняли по тривозі, наказали виїжджати. Ми хутко зібралися, завели машину й відправились за вказаним напрямком, - розповідає Ярослав Теряник. - Наша машина рухалась першою в колоні. По рації мені повідомили, що приблизно за кілометр від нашого місцезнаходження буде річка, біля якої потрібно буде повернути праворуч. Я пильно вдивлявся в нічну дорогу, видимість була практично нульова, адже ми пересувалися, не вмикаючи фар. Раптом скло почало заливати водою - ми заїхали в річку. Машину почало заливати, на якусь мить ми всі розгубилися від несподіванки, але вже за кілька секунд увімкнули водомет, відкачали воду й вибрались на протилежний берег, - посміхається Ярослав.

Разом із Ярославом проходить службу Олександр Степанкевич із села Таганча Канівського району. Його день народження святкували по-солдатськи - насмажили шашликів, наробили салату із продуктів, які опинилися під рукою, але відсвяткувати й розслабитися по-справжньому хлопцям завадила бойова тривога - довелося залишити святковий стіл, аби виконати чергове бойове завдання.

Про бойові дії Ярослав, як і більшість бійців, розповідає неохоче.

- Коли йде ближній бій, усе відбувається на адреналіні - вибігаєш, стріляєш поперед себе, не прицілюючись, й ховаєшся, аби не поцілили в тебе. Головне, не допускати думок, що з тобою може щось трапитись. Ми на війні для того, щоб знищити ворога, а не загинути, - говорить Ярослав.

Хлопець звик до польових умов, говорить, що нічого складного для нього у солдатській службі немає. Він навіть замислюється змінити свою професію й стати професійним військовим.

- Не бачу себе в мирному житті, - ділиться з кореспондентом хлопець. - Удома мені добре перші два-три дні, а потім тягне назад, до побратимів. У відпустці, перебуваючи вдома, прокидаюся вночі й шукаю свій автомат, - говорить Ярослав. - Після війни хочу піти в миро-творці, здобути військову освіту.

Олександр Коноваленко, член Канівської міської партійної організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода» до мобілізації вів у Каневі підприємницьку діяльність - продавав і ремонтував побутову техніку. Був мобілізований 11 березня 2015 року. На військових навчаннях у Полтавській області Олександр готувався стати зв'язківцем, але потрапив у 55-ту Запорізьку артилерійську бригаду.

- Наша гармата називається гаубиця-152, рік її випуску 1985, але вона добре стріляє. Дальність прицільної стрільби сягає 27 кілометрів, - розповідає Олександр.

Артилеристи перебувають у постійній бойовій готовності, аби в разі потреби прикрити наших солдат на передовій, якщо бойовики підуть у наступ. Так, минулого місяця батарея, в якій несе службу Олександр Коноваленко, успішно відбила наступ бойовиків на місто Мар'їнка Донецької області.

Аби вчасно прикрити артилерійським вогнем позиції Збройних Сил України, солдати чергують за декілька кілометрів від передової. Кожні чотири дні одна батарея змінює іншу. На позиції кожного разу вирушають новим маршрутом. У польових умовах солдати самі готують собі їжу, споруджують укриття від дощу, організовують свій побут.

- 2 серпня вночі нас підняли по тривозі, - розповідає Олександр Коноваленко. - Ми розгорнулися, підготували гармати й протягом декількох годин очікували команди стріляти. Однак наказу ми так і не дочекалися.

Будні солдат артилерійської батареї проходять в Донецькій області. Готують їжу, переважно кашу з тушонкою, ходять купатися на ставок. Місцеві, як і в більшості населених пунктів в зоні АТО, ставляться до наших солдатів по різному. Ті люди, котрі підтримують українську армію, пригощають бійців молоком, яблуками, овочами з власних городів.  Олександр розпо-вів, що у вільний час він багато читає. Нещодавно прочитав повісті Віктора Суворова "Акваріум", у якій автор відкриває секрети і таємниці головного розвідувального управління (ГРУ), та "Марення", фантастичні повісті Віри Крижанівської "Маги" та "Еліксир життя".

Із вдячністю згадує Олександр Коноваленко про канівських волонтерів, які передали для батареї, в якій служить канівець, взуття, матраци, маскувальну сітку тощо.

Сумна звістка прийшла на Канівщину з Донецької області. 21 липня перестало битися серце 54-річного бійця Олександра Володимировича Перцева, який добровільно став до лав Збройних Сил України в березні 2015 року. Він проходив службу в 40-й артилерійській бригаді. Зранку 21 липня під час шикування Олександр поскаржився на погане самопочуття, після чого його було терміново доставлено до найближчої лікарні в місті Володарськ, але, на жаль, лікарі не змогли врятувати канівця, дорогою до лікарні Олександр Перцев помер від інфаркту.

Поховали добровольця в Каневі 23 липня. Віддати шану людині, яка стала на захист Батьківщини, зібралися декілька сотень канівців, представники місцевої влади, рідні та друзі Олександра, його колишні колеги й знайомі.

Олександр Перцев довгий час працював спеціалістом Канівського відділення "Укртелекому", незадовго до мобілізації підпав під скорочення. Разом із дружиною він виховував трьох дітей - двох синів і дочку, яка в цьому році закінчила школу.

Колишні колеги і друзі згадують Олександра Перцева як чесного й порядного працівника, доброго сім'янина і батька.

- Це був надзвичайно добрий, спокійний, скромний чоловік, добрий батько, - розповідає Тетяна Носенко, вчителька початкових класів Канівської спеціалізованої школи №6.  - Наші молодші діти народилися в один день і вчилися в одному класі, тож останні 17 років ми постійно спілкувалися із родиною Перцевих. Передчасна смерть Олександра - надзвичайно важка втрата для його рідних і друзів.

На мітингу в день похорону Олександра Перцева виступив учасник АТО, канівець Олег Вовченко.

- Давайте жити і діяти так, щоб нам не було соромно перед прийдешніми поколіннями й аби втрати наших бійців на війні не були марними. Той, хто має мужність і сильний дух, нехай стане на захист своєї Батьківщини, а в кого цього не вистачає, хай робить для перемоги те, що може на своєму робочому місці, - закликав він.

Поховали Олександра Перцева на Алеї Героїв на центральному кладовищі міста Канів. 

Підготувала Марія ГЛАМАЗДІНА