ЖИТЕЙСЬКА ІСТОРІЯ >>>>>

У народі кажуть - за життя чоловік повинен побудувати будинок, посадити дерево та виростити сина. Кані-вець Віктор Краєвий виконав цей план декілька разів. Звів п'ять будинків, виростив сад і виховав трьох синів. На це в чоловіка пішло майже півжиття. Віктор Петрович пішов на заслужений відпочинок, відчуваючи себе повним сил і бажання працювати, адже не звик сидіти без діла. На пенсії він зайнявся різьбленням по дереву, малюванням, почав створювати казкових героїв із знайдених корінців, писати вірші.

Потяг до малювання Віктор Краєвий відчував з дитинства. Однак у ті важкі повоєнні роки займатися мистецтвом сільському хлопцеві було ніколи. Він ходив до школи, після уроків допомагав батькам по господарству - роботи в селі вистачало. В юності Віктор здобував професію, служив в армії, а повернувшись із служби, зустрів кохання свого життя й одружився. За сімейними клопотами, роботою, будівництвом власного сімейного гніздечка, вихованням синів також було не до творчості.

- Я народився 16 березня 1941 року в селі Бобриця, - говорить Віктор Петрович. - Мій батько, Петро Григорович Краєвий був головою сільради, мати, Одарка Андріївна працювала в колгоспі, в овочевій бригаді. В родині виховували трьох дітей - мене, сестру Катерину й брата Андрія. Коли почалася війна, батька призвали до війська. Він пройшов усю війну й повернувся додому в 1945 році.

Закінчивши школу, Віктор пішов навчатися до Бобрицького училища на тракториста. Одночасно закінчив курси водіїв, що їх організував при училищі військкомат. У 1959 році юнака призвали до армії, де на службі в ракетних військах він провів наступні 3,5 року свого життя. Влітку 1964 хлопець повернувся до рідного села. Невдовзі між ним і його майбутньою дружиною Людмилою виникло кохання, яке вони пронесли через усе своє життя.

- Людмила була дуже красивою дівчиною. Я запримітив її ще коли навчався у старших класах школи. Вона була на три роки молодшою за мене, й тоді про почуття не йшлося. Я лише звернув увагу на її зовнішню красу. Якось, вже після армії, я пішов на танці до клубу. Побачив Людмилу й одразу впізнав її. Запросив на танець, а потім провів додому. Із того часу ми вже не розлучалися. Я закохався, й вона відповіла мені взаємністю. Аби ніхто не відбив у мене кохану дівчину, я запропонував їй стати моєю дружиною. Через три місяці ми зіграли весілля. У 1965 році народився наш старший син Олег, а ще через два роки - Ігор, - розповідає Віктор Петрович.

Молоде подружжя оселилося в Каневі, який у той час стрімко розбудовувався. Віктор працював водієм на будівництві Канівської ГЕС, а потім - на заводі "Магніт", Людмила трудилася ветлікарем у Грищинцях, а згодом, закінчивши кооперативний технікум у Черкасах, влаштувалася продавцем у канівський універмаг. Разом вони побудували хату, в якій народили й виховали трьох дітей.

- За своє життя я побудував п'ять хат. Першу - своїм батькам у Бобриці. Потім нашу з Людмилою. Ще одну звів для своєї тещі, яка була дуже доброю людиною. Ще дві - для середнього сина Ігоря й молодшого Андрія.

Здавалося, щастю й коханню Краєвих не має меж. Однак 13 років тому дружина Віктора Петровича раптово пішла з життя. Втративши найдорожчу людину, чоловік не міг отямитись від горя. Через деякий час, аби відволіктись від сумних думок, він спробував вирізати на дереві малюнок. Поступово, набувши досвіду, зробив декілька репродукцій картин відомих художників. Результат перевершив очікування - роботи Віктора Краєвого не схожі на звичайні картини, написані на полотні, - завдяки різьбленню вони мають об'єм. Картини прикрашають будинок пенсіонера, даруючи радість автору та його рідним, друзям і знайомим.

…Якось, прогулюючись берегом Дніпра, Віктор Петрович знайшов корінець, схожий на фігурку людини. Не вистачало лише декількох деталей. Чоловік підібрав його й приніс додому. Вдосконалив витвір природи, приробивши корінцеві черевики, намалював очі, надів на голову перуку, в руку вклав троянду. Так почалося нове захоплення Віктора Краєвого. З того часу в його будинку оселилися зроблені із корінців Юрій Нікулін, Олег Ляшко з вилами, Водяний та багато інших персонажів. Свої роботи пенсіонер неодноразово демонстрував на виставках народних майстрів, що їх організовують у Каневі під час свят.

На горищі будинку Віктор Краєвий облаштував собі творчу майстерню, яка стала улюбленим місцем і для його онука - шестикласника Дениса Краєвого. Звідси видно водосховище, Канівську ГЕС і частину міста. Тут, поруч із роботами Віктора Петровича, портрет дружини й старшого сина, який також помер декілька років тому.

- Пам'ятаю Людмилу й сина весь час, - говорить Віктор Краєвий. - Але мусив перенести їхні портрети з будинку в майстерню, щоб менше сумувати. Тут вони допомагають мені творити.

- Нещодавно онук приніс мені полінце й попросив вирізати з нього якогось героя, - говорить чоловік, показуючи майже готову фігурку козака. Тож, незабаром замість звичайного шматка деревини світ побачить образ, намальований уявою художника-різьбяра Віктора Краєвого - козака, що матиме свій характер і свою долю.

- Сидіти вдома на самоті нестерпно. Сини й онуки, яких у мене семеро, майже завжди поруч, проте, в них своє життя, свої клопоти. Колись у пошуках товаришів для спілкування я завітав до літературної студії "Зорянка". Мені дуже сподобався колектив студії - чудові люди, талановиті й привітні. У цьому товаристві я й сам почав писати вірші, - розповідає Віктор Петрович. - Творчість допомагає мені наповнити змістом будні й забути про самотність, - зізнається чоловік.

Марія ГЛАМАЗДІНА