ДНІПРОВІЙ ЗІРЦІ 100 РОКІВ. ГОРТАЮЧИ АРХІВИ >>>>>

2001 рік був, здається, зовсім нещодавно. А за цей час виросло ціле нове покоління канівців - ми й оком не встигли моргнути, як тим, хто народився у 2000-2001 роках виповнилося по 20 років. Виросли, й у більшості своїй залишили рідне місто, шукаючи кращої долі в інших містах, а то й за кордоном України. Поки вони підростали, ми сподівалися, що ось-ось усе налагодиться, ціни вгамуються, зарплати стануть вищими, життя загалом - простішим і кращим. Які проблеми турбували канівців 20 років тому? Що нового було в ті роки у місті? Чим жив Канівський район? Згадати все нам, як завжди, допоможе стара підшивка "Дніпрової Зірки" за 2001 рік.

Канівська весна 2001 року співпала із виборами міського голови, що відбулися 8 квіт-ня. Тоді за посаду міського очільника боролися 6 кандидатів - Віктор Бованенко, Василь Бондар, Тамара Стрипко, Василь Коломієць, Григорій Пелих та Іван Припіяло. У своїх березневих і квітневих номерах "Дніпрова Зірка" знайомила читачів із кандидатами та їх програмами.

Василь Коломієць, котрий на той час виконував обов'язки міського голови після смерті свого попередника Володимира Фролова, заручився підтримкою Київського ме-ра Олександра Омельченка й навіть підписав із ним Меморандум про встановлення дружніх зв'язків між Києвом та Каневом. Меморандум передбачав активне співробітництво, налагодження прямих контактів між економічними структурами, діловими колами, закладами освіти, охорони здоров'я.

Меморандуму було присвячено спецвипуск "Дніпрової Зірки", що вийшов 2 квітня 2001 року. У цьому ж номері півтора десятка канівців різного віку й соціальних статусів діляться своїми думками про кандидата на посаду Канівського міського голови Василя Коломійця й розповідають, чому на виборах голосуватимуть саме за нього.

Персоною номера за 6 квітня 2001 року стала кандидатка на посаду міського голови Тамара Стрипко - директорка Канівської гімназії ім. І. Франка.

"Тамара Стрипко та її команда побудували виборчу кампанію виключно на позитиві, не припускаючи пліток, безпідставних звинувачень та образ конкурентів. Погодьтеся, гарний приклад для наслідування, адже повинні врешті-решт настати часи, коли політика робитиметься чистими руками", - пише "Дніпрова Зірка".

...Але мине 20 років, і на чергових виборах міського голови у Каневі деякі кандидати знову застосовуватимуть "брудні" технології.

У номері від 14 квітня "Дніпрова Зірка" повідомляє про переконливу перемогу на виборах міського голови Василя Коломійця й публікує його перше інтерв'ю на цій посаді. Переможець отримав 5355 голосів, його конкуренти - Вік-тор Бованенко - 3572, Тамара Стрипко - 1475, Василь Бондар - 372, Іван Припіяло - 370, наймолодший кандидат, 25-річний Григорій Пелих - 215 голосів.

У цьому ж номері "Дніпрової Зірки" розміщено матеріал  Катерини Черняк "Снід чатує на Каневом?", у якому авторка розповідає життєві історії декількох ВІЛ-інфікованих канівців, котрі застерігають інших від повторення їхніх помилок. У той час на обліку в Канівській райлікарні перебувало майже півсотні ВІЛ-інфікованих, з них 44 канівці та 7 жителів району. 47 осіб інфікувалися, вживаючи ін'єкційні наркотики. Наймолодшому ВІЛ-інфікованому у 2001 році було 14 років, найстаршому - 34.

Розповідає "Дніпрова Зірка" й про ініціативу Канівської райдержадміністрації, яка оголосила 2001-й роком сіль-ського голови. Долучившись до проекту, редакція вирішила вивчити, наскільки ефективно працюють сільські голови району, як вирішують вони проблеми села, який мають авторитет між людей. Відтак, перша розповідь газети у номері від 14 квітня 2001 року була про тодішнього голову сіл Потапці, Піщальники та Лазірці Миколу Горденка. Описані в статті й проблеми села - відсутність тепла у школі, недостатнє фінансування сільських фельдшерських пунктів та будинків культури. Із332 газемель запасу й резерву лише20 гаріллі, яку орендувало місцеве господарство. Вся інша земля, за словами Миколи Горденка, - горби та видолинки, де і дика трава не росте. Отже, грошей на розвиток сіл сільраді взяти було ніде.

У номері від 21 квітня 2001 року під рубрикою "Про що болить голова в сільського голови" опубліковано матеріал про Пекарівського сільського голову Василя Садового, який, за словами авторів статті, був готовий "воювати" за дах над сільським будинком культури. У той час Канів сплачував Пекарівській сільраді щороку 42 тисячі гривень за оренду землі під очисними спорудами, що розташовані на землях села. Станом на квітень 2001 року Канів заборгував Пекарям 26 000 грн. Отримати цю недоїмку дуже сподівався тодішній сільський голова - кошти були потрібні для ремонту даху будинку культури, а ще на утримання соціальної сфери й зарплату працівників сільради.

Мала сільрада на той час близько200 газемлі, яка лишалася незатребуваною й не оброблялася. Проте, у Пекарівському ФАПі, що на той час фінансувався з районного бюджету, автор матеріалу журналіст Андрій Зелененко, не побачив серйозних проблем - у фельдшерсько-акушерському пункті працювали три медики, усі кабінети функ-ціонували, у ФАПі працював телефон. Завідувала ФАПом Галина Дорошенко.

У цьому ж номері міститься матеріал Лариси Зелененко "Чорний квітень розділив життя навпіл". У ньому розповідається про талановиту канівську художницю Галину Морозову, котру спіткала доля переселенки. Родина художниці мусила разом із іншими жителями міста Прип'ять залишити рідну домівку після аварії на Чорнобильській АЕС. Галині Морозовій пощастило - Бог щедро обдарував жінку талантом, який допомагав їй рятуватися від життєвих негараздів у творчості.

Розповідає "Дніпрова Зірка" й про одну з екологічних проблем краю - стрімке поширення рослини-паразита омели, що вражає дерева. Як показав час, впоратися із проблемою канівцям за наступні 20 років не вдалося.

Цікаво у 2021 році читати про ціни канівського базару 20-річної давнини. Так, приміром, відро картоплі 20 років тому можна було купити за ціною від 2,5 до 3,5 грн., відро моркви - за 2,5 грн., відро цибулі - 2,5-3 грн., кілограм свинини коштував 10-16 грн., кілограм сала - 7-8 грн., літр сметани - 5-6 грн., сир - 3,5 - 4 грн., трилітрову банку молока віддавали за 3 грн., а десяток яєць - за 2,5-2,8 грн., кілограм яблук коштував 2,8 грн., мішок цукру коштував 130 грн., а борошна - 85. 100 доларів за курсом Нацбанку коштували 20 років тому близько 540 грн.

Із добірки кримінальних новин у номері за 28 квітня дізнаємося, що канівський підприємець незаконно перевіз до Росії 19 тонн контрабандного рису. Чоловіка було оголошено в розшук, яким займалися працівники СБУ. Упіймати зловмисника колегам із служби безпеки допомогли канівські міліціонери.

"Полювали" канівські міліціонери й на вандалів, котрі спокушалися металевими виробами. На початку 2001 року до кримінальної відповідальності за крадіжки і незаконний прийом кольорових металів у місті було притягнуто 17 осіб.

Попереджали правоохоронці й про кримінальну від-повідальність за незаконний посів та вирощування снодійного маку чи конопель.

Номер "Дніпрової Зірки" від 28 квітня урочисто пові-домляє про відкриття нового фельдшерсько-акушерського пункту в селі Грищинці. Звели новий об'єкт будівельники Степанецького райагробуду, а обладнати допомогли підприємства й організації Канівщини - АФ "Мир Сем і К", банк "Аваль", Канівська ГЕС, ТОВ "Канів-Нафта", СТОВ "Україна" та інші.

У номері від 28 квітня 2001 року можна прочитати інтерв'ю із тодішнім канівським нардепом Олексієм Марченком. А у номері від 12 травня вийшов матеріал під рубрикою "У село приїхав депутат", у якому розповідалося про зустріч депутата О. Марченка із жителями села Кононча. Розповідав тоді народний обранець сільським жителям про свою роботу у Верховній Раді й аграрному комітеті, пояснював свою позицію щодо відставки тодішнього Прем'єр-міністра Віктора Ющенка й відповідав на запитання конончанців. 

Окрасою сторінок "Дніпрової Зірки" напровесні 2001 року стали світлини наймолодших канівців, що публікувалися у рамках фотоконкурсу "Моє дитя наймиліше". Спонсором проекту було дитяче кафе "У Карлсона", що розміщувалось на даху універмагу в самому центрі Канева.

Чи вдасться канівським можновладцям зробити з Канева дійсно міцне, самостійне і заможне місто? Таке питання ставить журналіст "Дніпрової Зірки" Андрій Зелененко в матеріалі, що вийшов у номері від 28 квітня.  Автор описує, мабуть, вічні проблеми міста - відкриті каналізаційні люки, слизькі тротуари взимку, брудні потоки після злив, бур'яни, сміття, перериті і похапцем засипані каналізаційні траси, понівечені тротуари, потрощені автобусні зупинки. "Чи не пора самому господарювати у власній хаті?" - запитує автор. Відповідь на це питання канівці чекають і досі.

На першій сторінці номера від 5 травня 2001 року опубліковані відповіді канівців і жителів сіл району на запитання журналістів, чи могли б ви сьогодні обійтися без земельної ділянки, городу?

Усі опитані відповіли, що город - це те, що допомагає прожити. Окрім того, дехто з опитаних повідав, що на городі не лише працює фізично, а й морально відпочиває, забуваючи про проблеми.

Поруч із опитуванням - матеріал про заснування у Каневі "Торгового дому" - комерційної організації, засновником якої виступила районна рада товаровиробників. Торговий дім мав допомогти господарствам району закуповувати пальне за найвигіднішою ціною, орендувати сільгосптехніку, отримувати кредити у банках і кваліфіковану юридичну допомогу.

У цьому ж номері розміщено проблемний матеріал "Іде культура з молотка". У ньому розповідається, що до переліку об'єктів приватизації у 2001-2002 роках можуть уві-йти будинки культури та сільські клуби, що раніше належали колгоспам. Що чекає на культуру Канівщини завтра - це питання ставить автор статті Катерина Черняк тодішній очільниці районного відділу культури Олександрі Прошак. "Замки на клубах, або ж руїни від них, або ж бари і забігайлівки, якщо їх торкнеться приватизація", - відповідає Олександра Прошак. Фінансування  закладів культури у 2001 році було мізерним - на 25 ставок потрібно було оплачувати роботу 180 працівників.

Попри труднощі розвал колгоспів і радгоспів, деякі хлібороби намагалися продовжувати батьківську справу й починали обробляти землю самостійно - ставали одноосібниками. Про них у 2001 році розповідала "Дніпрова Зірка".

Так, колишньому колгоспнику-передовику Василеві Головку із села Синявка присвячена стаття "Чия земля? - Головків!". Чоловік об'єднав земельні наділи, що дісталися йому "у спадок" від реформованого колгоспу із наділами своїх синів, взяв в оренду паї своїх родичів і отримав поле -34 гектари. На ньому почав вирощувати цукровий буряк та інші культури. А після того, як отримавши урожай, Василь Головко чесно розрахувався із своїми пайовиками, до нього із паями прийшли ще 26 односельців. "Ось так В.Ю. Головко з синами спинаються на ноги", - пише "Дніпрова Зірка".

У матеріалі Катерини Черняк "Ця скорботна остання дорога" порушується проблема поховання одиноких громадян. Оскільки свого судмедексперта у місті не було, а отримати дозвіл на поховання людини можна було лише після його висновку, деякі покійники, у яких не було родичів, проводили у морзі по 15-20 днів, аж поки не дійде черга у Черкаського судмедексперта приїхати до Канева й провести експертизу. Про тих мертвих, котрі мали рідню, зазвичай турбувалися рідні, які запрошували спеціалістів із Черкас чи Золотоноші й оплачували їм дорогу до Канева й у зворотному напрямку.

Григорій Русаков, на той час старший слідчий Канівської міжрайпрокуратури у коментарі до матеріалу говорить, що місту необхідно мати свого судмед-експерта, адже він потрібен не лише мертвим, а й живим, якщо, приміром, людина отримала травми внаслідок нещасного випадку, або злочину, аварії. Його думку розділяв і тодішній заступник головного лікаря Канівської райлікарні Олег Стемповський. Однак заступник голови міськвиконкому Олександр Гузь не бачив у Каневі проблем із похованням. На його думку, необхідність запрошувати судмедексперта з іншого міста й організація похорону - справа копітка, однак "смерть близьких - завжди клопіт".

У номері від 12 травня вийшло інтерв'ю із очільником канівського автопідприємства АТП-17151 Іваном Припіялом. Колись створене державою АТП стало приватним підприємством і зіштовхнулося із проблемою компенсації за перевезення пільговиків. Так, приміром, у першому кварталі 2001 року підприємство мало отримати від міста 12 000 грн. компенсації за перевезення пасажирів пільгової категорії, натомість отримало лише 5 000 грн. Із району мало надійти ще 4500 грн., але не надійшло і копійки. Окрім того за попередні роки за перевезення пільговиків місто і район заборгували АТП 45 000 грн. На той час у місті та районі проживало 15 000 осіб пільгових категорій: майже 1 000 учасників бойових дій, стільки ж інвалідів загального захворювання, півтисячі сімей загиблих, 235 інвалідів війни, 117 ліквідаторів аварії на ЧАЕС І і ІІ категорій.

У номері від 19 травня опубліковано матеріал "Подайте на… споживчий кошик". Він у 2001 році вартував 311 грн. для дорослого, 276 гривень на дитину до 6 років, 345 на дітей від 6 до 18 років і 248 гривень для людей, котрі втратили працездатність. За інформацією планово-економічного управління міськвиконкому, середні грошові доходи на одного канівця у 2000 році становили 1672 гривні на рік. Середня зарплата робітників і службовців у 2000 році була 152,8 грн., працівників малих підприємств і кооперативів - 189,7 грн. Із 1 квітня 2001 року зросла середня пенсія по Каневу й склала 190 грн. Який висновок можна із цього зробити? Зарплата більшості канівців не покривала й половини вартості споживчого кошика. Ось чому 20 років тому чи не кожна родина у Каневі намагалася обробляти хоча б невеличкий город, аби заощадити хоча б на овочах.

Яким би важким не було життя, людині притаманно надіятися на краще. Надіялися канівці і 50, і 30, і 20 років тому на те, що життя ось-ось стане легшим, заможнішим, кращим.

Надіємося на це й ми сьогодні, у році 2021-у. У першу чергу на те, що нашою перемогою закінчиться війна на сході. Надіємося, що невдовзі людство і ми разом із ним переможемо коронавірус. На те, що матимемо роботу й гідну заробітну плату. На те, що дороги стануть рівнішими, люди приязнішими, ціни в магазинах не кусатимуться, погода сприятиме гарному врожаю.

Дай, Боже, аби хоч щось із цих сподівань справдилося...

Підшивку гортала Марія ГЛАМАЗДІНА