20 ЧЕРВНЯ - ДЕНЬ БАТЬКА >>>>>

Житель села Кононча Віталій Куліненко з дитинства мріяв про велику родину, аби в оселі завжди було чути дзвінки дитячі голоси. Здійснити мрію допомогла йому кохана дружина Вікторія. За 25 років шлюбу в них народилося п'ятеро дітей - чотири сини і донька. Три роки тому в родині Куліненків з'явилася ще одна дитина - семирічний прийомний син Денис, а цього року - прийомна донька, 10-річна Даринка. Ми приїхали до оселі Куліненків у Конончу, аби познайомитися з великою родиною й дізнатися їхню історію.

Віталій Куліненко працює водієм автобуса в ПрАТ "Миронівська птахофабрика". Доставляє працівників птахофабрики на роботу й з роботи. У вільний час обробляє в селі землю й виховує сімох дітей: п'ятьох рідних і двох прийомних. Побачивши разом цю велику дружну родину, здогадатися, хто з дітей не має кровної спорідненості з батьками, буде складно, оскільки Віталій і Вікторія до усіх дітей ставляться з однаковою любов'ю, а прийомні Денис і Даринка, як не дивно, теж зовні схожі на Куліненків, як і їхні рідні діти.

Усміхнений і привітний Віталій Куліненко зустрічає гостей на подвір'ї й запрошує до хати. У ній нас зустрічають такі ж усміхнені і привітні обличчя - дружина Вікторія, її рідна сестра Світлана із чоловіком Євгеном, і діти - 24 річний Владислав із дружиною Анною, 20-річний Мирослав, 13-річна Ілона, 10-річна Даринка, 9-річний Денис, 8-річний Радік і 7-річний Ростислав. У невеликому, але затишному будинку, як у казковій рукавичці, знайшлося місце для всіх.

Старші сини саме приїхали до батьків у гості. Владислав, котрий має вже власну родину, живе у Броварах, працює інженером в одній з київських компаній, Мирослав нещодавно закінчив коледж, здобув фах енергетика й влаштувався на роботу в Києві.

Молодші діти займають у будинку дві кімнати - дівчатка мають свою, хлопці - іншу. Усі вони навчаються у Конончанській школі, що неподалік будинку Куліненків. За словами Віталія, всі діти навчаються дуже добре. Трохи відстає в успішності Денис, але батько впевнений, що й Денисові вдасться наздогнати братів і сестер у навчанні. Варто лише докласти трохи зусиль.

- Коли ми почали зустрічатись, Віталій одразу попередив мене, що мріє про велику родину й сказав, щоб я готувалася до ролі багатодітної матері. Я тоді подумала, що він жартує, - розповідає дружина Вікторія. - Найстаршого Владислава я народила в 17 років, коли Віталій служив в армії. Перші роки шлюбу ми жили у Віталієвих батьків, а коли народився другий син Мирослав, на декретні кошти, що їх я отримала на сирзаводі, ми придбали цю хату.

Життєрадісні Куліненки не цуралися ніякої роботи, навіть найважчої. Подружжя придбало коня й почало з його допомогою обробляти півгектара землі - садили картоплю, яку викопували молодою й возили на продаж до Черкас. Згодом на тому ж коникові їздили по навколишніх селах і збирали в людей молоко, яке здавали на сирзавод.

Наприкінці 2015 року Віталій зайнявся землеробством й започаткував фермерське господарство, якому дав назву "Велика родина". Сіяв пшеницю, сою, інші культури. Земля давала можливість заробити кошти для великої родини. Однак Віталію довелося припинити фермерувати - занадто багато часу й сил вимагали різноманітні формальності.

- У Конончі й навколишніх селах чимало молодих людей пішли працювати на птахофабрику. Стабільна заробітна плата, додаткові гарантії, на роботу й з роботи підвозять власним транспортом - чого ще треба, - розповідає  Вікторія. - Віталій працює там вже три роки. У вільний час ми обробляємо город, господарства не тримаємо, аби більше часу присвячувати ді-тям. Ми стараємося дати їм якнайбільше уваги. І нинішній графік роботи Віталія дозволяє це робити.

Три роки тому родина Куліненків стала більшою на одну дитину - батьки взяли опіку над Денисом. Хлопчик народився і жив із своїми батьками по сусідству, дружив із синами Радіком і Ростиславом, часто приходив до Куліненків у гості. Коли Денис осиротів, за півроку втративши вітчима й матір, Віталій і Вікторія забрали його в свою родину.

- Денис сам вирішив, що буде жити з нами, - пригадує Віталій. - Коли померла його мама, ми забрали хлопчика до себе. Нам телефонували із соціальної служби, аби визначити подальшу долю Дениса. Хлопчик почув нашу розмову й сказав, що коли його заберуть до інтернату, він втече і все одно повернеться до нас. Рішення взяти опіку над ним ми ухвалили без роздумів - хіба можна було інакше? - говорить Віталій.

Дружина Віталія - Вікторія та її сестра Світлана, як і Денис, у дитинстві втратили обох батьків і виховувалися в Канівському інтернаті, а тому не з чуток знають, яке воно, сирітське життя без матері і батька. Цей досвід, ймовірно й допомагає Вікторії, вже як матері, розуміти своїх прийомних дітей.

Цього року в родині Куліненків з'явилася ще одна прийомна дитина - Даринка. Її Вікторія знайшла також у Канівській школі-інтернаті.

- Я тимчасово працювала в інтернаті у Каневі. Коли почалися канікули, усі діти роз'їхалися по своїх родинах, а Даша залишилася. Виявилося, їй їхати нікуди. Так склалося, що я знайома з її мамою, ми разом навчалися у цьому ж інтернаті. На жаль, Дашина мама не змогла адаптуватися до життя, не створила міцної родини, Даша з 4-х років виховувалася у дитячих закладах. Але дитині потрібна родина, батько і мати, тому ми вирішили взяти її до себе. Оформили опіку. Спочатку Даша соромилася, але швидко звикла, й стала "нашою", - розповідає мама Вікторія.

Наразі Віталій Куліненко готується стати батьком для ще 2 дітей, позбавлених батьківського піклування - 10-річного хлопчика й 12-річної дівчинки. Аби в домі не було тісно, родина розпочала прибудовувати до своєї оселі-рукавички, яка з часом прийшла в аварійний стан, ще одну кімнату.

- Незабаром плануємо спорудити новий великий будинок, але закінчимо його ще не скоро - будівництво на самому початку. Тому вирішили поки що прибудувати кімнату, аби місця вистачило всім. А потім, коли назбираємо будматеріалів, почнемо зводити стіни нового будинку, - ділиться планами Віталій.

У майбутньому Віталій планує забезпечити житлом усіх нащадків. Для цього збирається придбати в Конончі старі, але придатні для життя будинки, власноруч відремонтувати, аби кожен із дітей мав свою власну хату.

- У Дениса є будинок його батьків. Наразі він опломбований, ми оформляємо опіку над його майном. Коли він стане дорослим і захоче жити окремо від нас, ми допоможемо відремонтувати його хату.

ЗВодити новий будинок для родини Віталій Куліненко збирається власними силами. Він вже має досвід у цій справі й надійних помічників - дружину і старших синів. Розраховує на допомогу сестри Вікторії Світлани та її чоловіка. Разом із ними Куліненки вже майстрували меблі для дитячих кімнат, ремонтували стару хату. Тож наразі є потреба лише в будматеріалах, а робочих рук великій родині вистачає.

- Ми ніколи не заставляємо дітей працювати, усі вони допомагають нам за власним бажанням. Коли треба, приміром, садити картоплю, вони самі просяться допомогти нам. Самі наводять лад у кімнатах, дівчата допомагають мамі на кухні, хлопці після обіду складають посуд до посудомийної машини. Старші допомагають у полі й на городі, - розповідає Віталій.

- У вихованні ми використовуємо усім відомий метод батога і пряника. Якщо дитина робить щось не так, ми намагаємося пояснити, як робити це правильно і для чого слід робити саме так. Коли й насвариш когось із них за якусь провину, вже через півгодини вони забувають про це. Усі вони люблять горнутися до мами, усім потрібна її ласка. Я ж більш суворий, вимагаю дисциплінованості, - розповідає батько.

Чоловік на власному прикладі вчить своїх дітей не лише сумлінно працювати, а й активно відпочивати. Коли в родини трапляється вільний день, Куліненки виїжджають на природу, а в теплу пору року - до річки. Віталій навчив дітей тому, що й сам дуже любить - риболовлі. Страви з власноруч здобутої риби часто бувають на обідньому столі. Як розповіли діти, чистить рибу зазвичай той, хто наловить найменше.

На природі діти із задоволенням ганяють м'яча, бігають, грають у рухливі ігри. Має родина й свою фірмову страву - юшку, яку із задоволенням готують у великому 80-літровому казані. До них у гості часто приходять гуляти сусідські діти. А от чого під час гостин ми так і не побачили у дитячих руках - це смартфони. Як запевняють батьки, кожен з дітей має свій гаджет, оскільки без них неможливе дистанційне навчання. Проте, кількість часу, котрий діти проводять із телефонами в руках, у родині контролюється і регламентується дорослими.

- Батько навчив братів керувати автомобілем, а мене - їздити на мотоциклі, - розповідає 13-річна Ілона Куліненко. - Мої друзі іноді зізнаються, що заздрять мені, бо я маю таких чудових батьків і велику дружну родину.

Навіщо 45-річному Віталію Куліненку так багато дітей? Він розповідає, що його брат і сестра старші за нього більш як на 10 років. На той час, коли він був школярем, вони були вже дорослими й залишили батьківський будинок.

- Я приходив із школи додому, батьки були на роботі, у хаті було самотньо й тихо. Усі мої друзі мали братів і сестер із невеликою різницею у віці, вони разом допомагали батькам по господарству, разом проводили вільний час. Мені ж було сумно самому і я мріяв про велику родину, аби окрім мене в хаті був ще хтось. Звідти, мабуть, і походить моє бажання мати багато дітей, - говорить Віталій.

Старший син Віталія Куліненка Владислав схожий на свого батька. Він розповідає, що вже маючи власну родину, використовує досвід батьків, нерідко радиться із ними, дослухається до порад.

- Батько навчив мене всьому, що я вмію робити - водити машину, трактора, ловити рибу, іншим важливим навичкам, які знадобилися мені, - говорить Віталій. - Я йому безмежно вдячний за все, що він для мене зробив. Він - приклад того, яким має бути чоловік і батько, і я радий, що схожий на нього.

Поки розмовляємо з батьками, молодші діти грають на подвір'ї у футбола. Не відстає від братів Даринка, чудово вправляючись із м'ячем.

- По кількості гравців ми до футбольної команди поки не дотягуємо, - жартує Віта-лій. - Але скоро надолужимо.

Він говорить, що не впевнений, що їхня родина зупиниться на 9-х дітях. Цілком можливо, що Віталій стане батьком ще кільком дітям, які були цього позбавлені. На це у великому батьківському серці Віталія Куліненка вистачить любові.

А завтра Віталій знову сяде за кермо й повезе на роботу нову зміну. Усе ж добре мати велику, дружну родину, стабільну, добре оплачувану роботу, затишний дім. Що ще треба для щастя? Хіба що дрібницю - аби і в країні було так само стабільно, мирно й затишно. Як у родині Куліненків.

Марія ГЛАМАЗДІНА, фото автора