ШАНУЙМО ІСТОРІЮ >>>>>

Нинішній нестабільний час змушує багатьох із нас звертатися до історичної спадщини - щоб дослідити своє коріння, територію, де проживали наші предки, знайти місця сили, надихнутися ними й рухатися далі вперед. Тому не дивно, що в часі збіглися дві події – в соцмережі були опубліковані роздуми жительки Мартинівки, переселенки з Донбасу, письменниці Олени Степової про всесвітньовідомий Мартинівський скарб, а за кілька днів група жителів Степанецької громади (серед яких і жителі села Мартинівка) побували з екскурсією у Києві, де в Музеї історичних коштовностей на власні очі побачили предмети із тієї знахідки, що зробила їхнє село відомим на увесь світ. Пропонуємо вашій увазі розповідь Олени Степової про Мартинівський скарб і репортаж про поїздку жителів Степанецької ТГ до Музею історичних коштовностей України.

- Перше, що я зробила, коли приїхала у село Мартинівка, - вивчила його історію. Не тільки одного села, а усієї нашої територіальної громади. Я навіть не вчила її, я пила її, я дихала кожною краплиною минулого цієї землі, щоб побачити її і своє майбутнє.

Це було і є неймовірним. Це мені давало й дає якусь дивну силу, немов з мене проростає коріння чи, навпаки, я з мертвої та сухої ставала живою, кві-тучою гілочкою свого родового дерева. Історія нашої України - це натхнення, це сум, це злість, це велич і зради, це здобуття, це гордість, це кохання, це мистецтво, це таємниці, які досі не розгадані.

Коли до мене приїжд-жають друзі, я годинами можу розповідати історію свого краю. Ми ходимо по селу, я розповідаю гостям сільські оповідки, історичні факти, таємниці, історії великого кохання і страшних зрад, що їх бачила ця земля. Багато історичних фактів мого села я використала для написання фентезійної повісті "Ключниця" та оповідок.

Колись у Мартинівці був музей. Мрію, щоб він відновив свою роботу. А ще мрію, щоб люди врешті прокинулися та почали вивчати історію свого краю, берегти цінні історичні знахідки, артефакти, пам'ятники культури чи природні пам'ятки, відновлювати історію свого села, роду, не боятися розкривати сумні чи трагічні таємниці. Сьогодні я хочу вам розповісти про одну з цікавинок (бо їх дуже багато) нашої територіальної громади, що зробили наші села відомими на увесь світ.

...У 1907 році селяни, котрі копали землю на території маєтку Надії Федорівни Муравйової-Апостол, вродженої Терещенко, яка на той час володіла цією землею, викопали старовинну посудину...

Для чого її використовували, вони не знали, але зрозуміли її вартість та старовинність. Вони нікому не сказали про знахідку, а продовжили копати, тихенько роз-крадаючи незвичайні знахідки та розтягуючи їх по хатах. Із часом селяни, піддавшись спокусі, почали здавати старовинні золоті та срібні речі у шинок, вимінюючи срібло на горілку, і втримати таємницю скарбу не змогли.

Згодом за наказом княгині приїхали до Мартинівки науковці, яким вдалося зі-брати 120 виробів і знахідок. Втрачено було близько 40% від скарбу. На те, щоб зібрати вироби, знадобилося 5 років.

Урочище, де знайшли Мартинівський скарб, відтоді має назву "Злодіївщина". За місцевими оповідками, тут було знайдено безліч золота й срібла, але коли все це потрапило в око панів, вони одразу "натравили на людей науковців і поліціянтів". Ще досі тут бродять чорні археологи з металошукачами й, подейкують, інколи знаходять скарби...

120 срібних виробів VІ-VІІ століття на той час були найбільшим із відомих скарбів. Вага речей становила понад3 кг. Частина прикрас із Мартинівського скарбу завдяки Терещенкам-Ханенкам у 1912 році потрапила до Британського музею в Лондоні (27 речей), а решта - до Київського художньо-промислового і наукового музею й нині зберігається в Національному музеї історії України та його філії - Музеї історичних коштовностей України.

Цікаво, що колекція Мартинівського скарбу, виставлена у Лондоні, свого часу надихнула Пабло Пікассо, і на його ескізах до картини "Герніка" зображено саме коня з цієї знахідки. Дивні звірі з картин Марії Приймаченко теж схожі на знахідки з Мартинівського скарбу та нагадують прикраси із скіфських і сарматських поховань. Хто вивчав культуру скіфів, той одразу впізнає "своїх" звірів у цій неймовірній казці наївного мистецтва Приймаченко.

Клейма майстрів на чаші та іншому посуді Мартинівського скарбу свідчать про те, що їх виготовили у Візантії за часів імператора Юстина Другого (565-587). В експозиції музею історичних коштовностей України представлені золочені фігурки чоловіч-ків і фантастичних звірів, що, найімовірніше, оздоблювали чоловічий одяг.

Взагалі Мартинівський скарб - це безліч предметів із срібла: фігурки фантастичних тварин, браслети, поясні бляшки, скроневі підвіски, налобні вінчики, сережки і посуд...

Срібні поясні набори вчені пояснюють своєрідною євразійською "модою" після гунської навали, а знаки на них схожі на знаки сарматів Північного Причорномор'я. Традиції цих знаків дожили аж до періоду Київської Русі у вигляді княжого герба - тризуба, що тепер на гербі України…

Сенсацією, що дав Мартинівський скарб світу, стали чотири людські фігурки, відлиті із срібла, з позолоченими головами і деталями одягу. Голови незвичної, майже прямокутної форми, з квадратним шоломом були схожі на інопланетних прибульців у яких на сорочках-скафандрах чомусь красувалась українська вишивка, а самі фігурки завмерли в позі танцівників гопака.

Всі "танцюристи" зроблені у високому рельєфі, після відливки старанно відшліфовані, окремі деталі на обличчі дороблені різьбленням, а голова, деталі одягу, ніг покриті золотом.

Чотири фігурки зображують вусатих безбородих чоловіків із довгим волоссям, при цьому чоло вибрите (щось подібне до оселедця), у сорочках з довгими рукавами і в довгих штанах. Вони ніби танцюють гопак, їхні ноги зігнуті в танці, долоні покладені на стегна. Симетричне зображення втілює схематичний узагальнений образ танцюриста. Голови чоловіків непропорційно збільшені, очі, ніс і рот передано в графічно-стилістичній манері нарочито узагальнених форм. Голова незвичної, майже прямокутної форми із квадратним шоломом.

На грудях гравіюванням зображено, можливо, орнамент на сорочці. Деякі дослідники вбачають у цих фігурках зображення давніх слов'ян - роксоланів, язигів, аорсів, які ходили у вишиванках, вибривали оселедця та носили вуса.

Мартинівський скарб дав історикам цікавий артефакт, що привів до найзапекліших боїв та суперечок серед науковців Великої Британії, Франції, Італії, Угорщини, Австрії...

Анти, сармати чи скіфи? Інопланетні технології чи технології трипільців?

Ось така історія. Степанецька територіальна громада налічує близько 20 пам'ятних історичних місць, які надихають. Це й Шевченківський шлях, й Мартинівський скарб, й Ключанське джерело, Зінине джерело, 150-річні Дарівські осокори (їх було більше, але вистояли лише три), Юшкове джерело, казкове село Ключники, де досі живе відлуння великого кохання та великої таємниці.

Багато історичних скарбів знищено за радянських часів, дуже багато, на дещо просто не хочуть звертати увагу через брак коштів чи знань. Коли вже люди зрозуміють, що без історії, без минулого немає майбутнього. Саме тому так б'ється окупант за знищення нашої історії. Окупація нашої країни почалась саме з окупації історії, культури, знецінення й розповсюдження "злодіївщини".

Бережіть скарби, казки та історії свого краю, нотуйте їх, записуйте, бо хто зна, як станеться.

Олена Степова, письменниця

Степанчани побували в музеї, де виставлено предмети із знаменитого Мартинівського скарбу

15 січня ц.р. громадська організація "Фонд розвитку "Шевченків край" ор-ганізувала мандрівку до Києва, під час якої було здійснено екскурсію до Музею історичних коштовностей (на фото внизу), де виставлено знамениту золоту пектораль (на фото вгорі). Там знаходиться і частина Мартинівського скарбу.

Інша екскурсія була до музею Мистецький арсенал на виставку "Футуромарення", де є розповідь про Ежена Деслава (Євгена Слабченка), відомого футуриста, дипломата УНР та французського кіномитця українського походження, який був родом із с.Таганча (нині село належить до Степанецької громади).

Інформацію зібрано і подано за сприяння представників Степанецької ТГ