Четвер, 28 березня 2024 року 19:55
   Четвер, 28 березня 2024 року
  № 2024.13
 

Головна

Поточний номер
٠ Перша шпальта
٠ Тиждень
٠ Подробиці
٠ Суспільство
٠ Добра скриня

Фоторепортаж
Канівські блоги
Top-NET
Радіо “Канів”
Книгарня

Фотоконкурс
٠ Новий
٠ Архів

Редакція
Реклама
Передплата
Контакти
Безкоштовні оголошення
Де відпочити в Каневі

  Архів номерів

 

Реєстрація



Як ви оцінюєте якість послуг, що їх надає Канівське комунальне підприємство «Управління водопровідно-каналізаційним господарством» у співвідношенні до встановлених ним тарифів?
Найвища оцінка - високі тарифи відповідають високій якості послуг.
Середня оцінка - якість послуг терпима, тарифи могли б бути нижчими.
Низька оцінка - якість послуг незадовільна, нові тарифи суттєво б'ють по кишенях простих людей.
Результати


Курсы валют на PROext

«Дніпрова Зірка» в моєму житті…
Автор: від 24 січня 2022 року

СПОГАДИ КАНІВСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ >>>>>

Газета "Дніпрова Зірка", котра існує вже цілий вік, об'єднує навколо себе величезне коло читачів. Важко підрахувати, скільки людей за 100 років тримали в своїх руках номер "Дніпрової Зірки", скільки матеріалів було надруковано на її сторінках. У своїх листах читачі неодноразово зізнавалися, що пам'ятають "Дніпрову Зірку" з дитинства - ця газета завжди була в оселях селян і містян, людей різних професій і віку. Сьогодні ми розпочнемо публікацію серії спогадів тих, хто був дотичний до створення газети - її журналістів, фотокорів, редакторів та відповідальних секретарів. У житті кожного з них "Дніпрова Зірка" відіграла свою роль. Яку саме - розказують вони самі.

Катерина Черняк-ТАРАН: 25 років, відданих читачам

Усе пам'ятаю, як сьогодні. Під час проходження практики в обласній газеті "Черкаська правда" мене, студентку 4-го курсу Львівського університету ім. І.Франка (тоді було тільки 7 університетів на всю Україну), було направлено у відрядження до Канева. Стояла чудова вереснева пора, до міста я прибула на "Метеорі"…

Виконавши завдання редакції, оглянула місто, набережну Дніпра. Чистота, порядок, сотні кущів троянд, "живі" парканчики із самшиту, Канівські гори, оповиті золотавим листям. Ну, як таке може не сподобатися? Коли стало питання вибору місця направлення на роботу, я переконала свого чоловіка, що кращого міста для життя годі й шукати. Тим більше, у нас ріс син, а мені в редакції "Дніпрової Зірки" обіцяли відразу надати малосімейний гуртожиток.

Оскільки до початку роботи ми пройшли хорошу журналістську практику у різних газетах, працювати у "Дніпровій Зірці" було не складно. Зустріли мене добре, колектив хороший. Пощастило і з наставником - Петром Остаповичем Семенченком, царство йому небесне. Він завжди спокійно, без вичитувань пояснював, що і як зробити, аби матеріал вийшов кращим, цікавішим.

Принципами моєї роботи в журналістиці були правдивість і оперативність. Завжди відстоювала правду. Часто, можливо й дуже часто, писала гострі критичні статті. Це тепер у журналістів вже якось "притупилися" пера, а ми й тоді, за Компартії і Радянського Союзу не боялися писати гострі статті. А яка реакція була на матеріали! Журналістів поважали. А, можливо, й навіть трішки боялися.

Розповім одну історію. Було це в кінці 90-х, за кілька років після аварії на ЧАЕС. Відвідавши під час відпустки Рівненщину, звідки родом мій чоловік, ми дізналися, що їхнє село віднесене до 3-ї зони радіаційного забруднення.

"У нас радіації не менше, а чому ж ми не в зоні?" - замислився мій чоловік Микола Черняк, на той час учитель географії та військової підготовки, а пізніше завуч Канівської школи №3, і взявся за справу. Дістав десь дозиметра і за декілька місяців обстежив увесь Канів. Зібрав матеріали. Результати вражали. Що далі? Куди їх подіти? Вирішили опублікувати. А хто їх публікуватиме, коли скрізь говорять, що в Каневі радіації немає? Міськком партії дозволу не дасть, редактор забракує, одним словом, лежали б вони ще довго, якби не випадок.

Якось редактор відбув до Черкас на якусь нараду. Не було на місці й заступника редактора - Ліни Василівни Кучеренко, чи на лікарняному була, чи десь на завданні. Долею випадку довелося покерувати мені. Коли газета вже майже була готова до друку, я замінила один матеріал у номері на інший, подавши статтю Миколи Черняка про стан радіаційного забруднення в Каневі.

Газета вийшла друком і миттю розійшлася десятитисячним тиражем по поштових скриньках. Що було наступного дня, не важко уявити. Канів гудів. Редактор Іван Михайлович Белименко о 8-й годині вже був "на килимі" у кабінеті секретаря райкому. Що там йому говорили, можна здогадатися. Мені ж він тільки сказав: "Де ти взялася на мою голову із своїм чоловіком?!".

Після цього все закрутилося, завертілося, приїжджали екологи, дозиметристи, депутати. Наші представники на чолі із Миколою Черняком, Володимиром Зоріним і Олександром Маяком їздили до Верховної Ради, зустрічалися з головою. Відбулися збори трудових колективів, зокрема, заводу "Магніт", сесії, виконкоми. Зрештою Каневу було надано 4 зону радіаційного забруднення.

Траплялися випадки, коли до мене зверталися люди з проханням допомогти вирішити квартирне питання. Одного разу не дуже хотіли давати ордер і ключі від квартири одному водієві-чорнобильцю. Довелося пояснити чиновниці, що чорнобилець цей "презента" не дасть, а я, якщо вона не вчинить згідно із законодавством, напишу про це в газеті. І що ви думаєте? Усе вирішилося!

А ще був такий випадок. Чоловік, який проживав із родиною в будинку по вулиці Київській, забрався в меблевий склад, що був через стіну із його квартирою, і викрав звідти диван. Він визнав свою провину в суді, але сказав, що вчинив так, бо нікуди було забирати дружину з дитиною з пологового будинку. Це злочин, так. На додачу чоловік мав інвалідність. І я написала про це статтю.

На суд "викрадач дивану" прийшов без адвоката - не було за що найняти. Чоловікові дали умовний термін. Суддя сказав: "який ще адвокат, газета стала найкращим адвокатом. Якщо я його посаджу, що мені люди скажуть?".

Було й таке. Відоме нині підприємство з виробництва курятини у Степанцях вже працювало на повну, а от утилізацією відходів і контролем за викидами на належному рівні займатись не бажало. І от проходить у Степанцях обласна нарада. Головою Черкаської обласної адміністрації тоді був Олександр Черевко. Люду понаїхало, журналістів. І стали на нараді розповідати присутнім, як усе добре на підприємстві в питанні екології. Сидять біля мене дівчатка-журналістки, все слухають, записують і жодного серйозного питання не зададуть. Я ж добре підготувалася. Одне запитання губернатору задала, інше - керівникові фірми. Одним словом, у роботі наради тоді зробили перерву, а після цього нараду перенесли до Канева, і продовжилася вона вже без журналістів.

Багато різних випадків траплялося за період роботи журналістом редакції, багато знайомств, зустрічей із відомими людьми, президентами, міністрами.

25 років у "Дніпровій Зірці", відданих газеті і її читачам, промайнули як один день.

Катерина ЧЕРНЯК-ТАРАН

Іван Кугно: Лише подяки і шанування. Спогади кореспондента без диплома

Сьогодні, з віддалі більш ніж тридцятилітньої газетярської і видавничої практики, з іронічною посмішкою згадую свій прихід у це ремесло. І, разом із тим, велику вдячність маю людям, завдяки яким зміг протиснутися в газетярський цех.

У якийсь із березневих днів 1988 року до редактора районної газети "Дніпрова Зірка" прийшов проситися на роботу такий собі середнього віку чоловік.

- Маєте журналістську освіту? - запитав редактор Іван Белименко.

- Ні, не маю.

- Ви вже публікували щось у газетах?

- Ні. Але я можу писати. Ось…

Якби нині до мене звернувся з подібними вхідними параметрами претендент на кореспондентську посаду, скоріше за все, отримав би відмову. Тоді таку ж відповідь від редактора "Дніпрової Зірки" отримав і 29-річний електрик без диплома. Залишимо за кадром якісь інші події, що вплинули на рішення, але редактор таки дав можливість тому "графоману" спробувати журналістського хліба. І тому Іван Михайлович Белименко перший, кому я щиро вдячний за подаровану можливість вийти на газетярську стежку.

У трудовій книжці маю пам'ятний запис "Принят временно на должность корреспондента газеты "Дніпрова зірка" на период декретного отпуска корреспондента т. Захарчук".

Тут варто відразу висловити подяку і Євгену Бруслиновському, на той час відповідальному секретарю "Дніпрової Зірки", за те, що вчасно відправив у декрет свою дружину Марину. А також за досвід, яким він, як фахівець, завжди ділився.

Робота у "промисловому" відділі була цікавою, зважаючи на "технарське" минуле кореспондента. І ще вона давала мені можливість зустрічатися, спілкуватися і налагоджувати контакти з цікавими людьми, бути дотичним до проявів нового в місті і суспільстві в цілому.

Тепер це історія, а в роки "перебудови" захоплення викликали засновники першого будівельного кооперативу "Дніпро", які зважилися піти в самостійне плавання і проектували досі небачений підземний цегельний завод на електриці.

Інженери заводу "Магніт" ставили "на конвеєр" виробництво перших персональних комп'ютерів.

На базі "Закордоненергобуду" змонтували першу в місті (а, може, і в області) автоматизовану систему управління (АСУ), по суті - локальну комп'ютерну мережу.

Кінорежисер Валентин Алексєєв перетворив підвал багатоповерхівки в фантастичну дитячу кіностудію.

На нижньому майданчику ГАЕС дніпробудівці здавали в експлуатацію їдальню для будівельників і виселяли останніх мешканців Бучака в Студенець…

Сьогодні пригадується, що видача "на гора" чергового газетного матеріалу нерідко відбувалася в "муках творчості", відсутність досвіду компенсувалася затраченим часом. Небагатослівний до лаконізму стиль текстів, може, комусь і подобався. Проте, в кінці місяця виявлялося, що норма по кількості рядків недотягнута.

Не просто було, крім іншого, вписатися молодим людям, що вхопили "вітру перемін" у тематичні і стилістичні рамки редакції. Перебудова перебудовою, а райком партії діяв, і редактор газети мав на це зважати.

Проте траплялися періоди - і виходили у світ залежалі матеріали, а, здавалося, непрохідні теми отримували схвалення. Так ставалося коли обов'язки редактора виконувала його заступниця Ліна Василівна Кучеренко (наприклад, на час відпустки). Ліна Василівна сама творчо обдарована, тому, мабуть, підтримувала нешаблонні ходи інших.

Завдяки їй вдалося втілити "проекти", згадка про які гріє душу й сьогодні. Наприклад, після створення загати на Дунайці (біля Ощадбанку), де за задумом проектантів чи влади мали плавати лебеді, піднявся рівень грунтових вод. У підвалах і погребах жителів вулиці Підмосковка утворилися басейни, місцевість довкола того ставу перетворилася на болото з жабами… Після публікації фоторепортажу, зробленого в гумових чоботах, міська влада зреагувала. Бетонну греблю розбили, ставок випустили, люди повернулися до звичного життя. Правда, без лебедів.

Вдячний Ліні Кучеренко за вміння не затоптати зелені паростки.

На початку дев'яностих повітря було перенасичене електрикою суспільних перемін. Крім "перебудови" тепер ще й "гласність". Уперше за 70 років прийнято закон, який дозволяв реєструвати друковане видання простому громадянину.

Кілька журналістів "ДЗ" замислюються над тим, щоб робити власну газету, таку як диктував новий час. Двоє звільняються відразу, за якийсь час те саме зробить і третій. Це був вибір на користь нового проекту - в Каневі з'явиться тижневик "Межа". Але це інша окрема історія.

Так склалося, що після "Межі", а потім ще якогось часу газетярської роботи в Шевченківському національному заповіднику, у моєму житті почався тривалий період столичних поневірянь. Нині, аби порахувати всі редакції і проекти, в яких довелося попрацювати, мимоволі задумаєшся - було їх багато. Пощастило бачити з середини роботу таких взірцевих колективів, як газети "День" чи "Киевские ведомости". І, порівнюючи побачене в різних редакційних колективах, із часом я прийшов до висновку: байдуже - столична газета (редакція) чи провінційна, велика чи маленька. Важливо інше: професійно організовано роботу редакції, чи по-дилетантськи. Це все до того, що тепер, через десятки років, згадуючи "Дніпрову Зірку" кінця 1980-х - початку 1990-х, можу сказати: я мав щастя працювати у високопрофесійному колективі - з талановитими журналістами, чіткою організацією роботи, комфортними умовами праці, високим рівнем вимог до газетних матеріалів. Бачу в цьому ключову роль керівника - редактора Івана Белименка і висловлюю йому шанування.

Іван КУГНО, кореспондент газети "Дніпрова Зірка" 1988-1990 рр.

Лариса Зелененко: "Линочки" і клаксони - то наше все

Майже 15 років тому я офіційно попрощалася з "Дніпровою Зіркою". Звісно, час і відстань мають вплив на сприйняття і оцінку подій, які відбувалися багато років тому. Фрагментарність - краще, що може запропонувати людська пам'ять.

І все ж: з-поміж десятка газет, із якими у більшій чи меншій мірі співпрацювала, чи навіть видавала, особливе місце посідає «Зірка». Чи назва вплинула, чи життєвий період був настільки емоційно і творчо насичений, що дніпрозірчанські дванадцять років - то ціла епоха.

Перша стаття народжувалася в муках - не просто муках творчості, а майже фізичних. До того десять років я зрідка писала статті, використовуючи архівні матеріали. А тут треба написати статтю на першу сторінку про стосунки Канівського Народного руху і місцевої влади. Це був політично неспокійний початок 1995 року. Головний редактор Іван Белименко багатозначно посміхався, коли я тремтячими руками передавала йому готову статтю. Від цього моменту залежала моя журналістська кар'єра.

Поки тривало ознайомлення із написаним, я "провалилася у небуття". І тут чую редакторове: "Я думав, що ви напишете гірше. Чудово, не сподівався такого". Без будь-якої правки стаття "Із надією сподіватися…" (наскільки пам'ятаю, саме так називалася публікація) вийшла у найближчому номері. Це був гарний початок роботи в "Дніпровій Зірці".

Колеги були різні - рівні, рідні - залежно від ситуації, настрою, уподобань. Від найстарших - Федора Сім'яника і Анатолія Кутового до молодших - Віктора Погрібного, Юрія Мосенка, Віри Загородньої, від начальства - редакторів Івана Белименка і Євгена Брусліновського до технічки Ніни Петрівни, багатолітніх колег, із якими йшли пліч-о-пліч, Ліни Кучеренко, Каті Черняк, Наталі Скоряк, Надії Шиян лишився слід у пам'яті і емоції. А ще був неординарний Андрій Зелененко…

Ми працювали, творили, жартували, іноді виясняли стосунки - все, як у нормальній сім'ї.

Любили День журналіста. 6 червня редактор Іван Белименко організовував поїздки в Трахтемирів на відкриття купального сезону. Дніпрові води, простір, навколишня краса і вино робили свою справу. Ми ставали ближчими. Тоді Іван Михайлович зважувався звертатися до нас не по імені і по-батькові, а лише по імені, називав красунями і "линочками".

За мої дванадцять років роботи лише один раз змінився редактор. Коли час диктував нові вимоги, очолив "Дніпрову Зірку" Євген Брусліновський.

Почали працювати по-новому. Освоєння комп'ютерів видалося непростим завданням. У перші місяці за версткою, вичиткою і виведенням сторінок на плівку затримувалися мало не до ранку. Добрі родичі приносили щось поїсти. Або ми й самі готували нехитру їжу в редакційній "харчевні".

Пригадую, якось виглянула у вікно на другому поверсі редакції, а там вже сіріє. І працівники сусіднього кооперативу "Благоустрій", який очолював Володимир Кобилінський, з лопатами йдуть на роботу.

Виведену на плівки газету треба було возити в черкаську друкарню. "Транспортували" її весело, на автомобілі "Таврія", за кермом якого був редактор-водій Євген Брусліновський.

Щоб не заснути за кермом після безсонної ночі, ми співали пісень. Віра Загородня - голосом, Євген - голосом і клаксоном, а я - речитативом. Особливо добре нам йшла пісня "Плот" Юрія Лози. Тріо!

Сотні подій і людських доль-історій пройшли через моє перо. Найкращими були ті, які зачепили серце і викликали зворушення. Не пам'ятаю усіх моїх респондентів, але вони займали важливе місце у моєму житті. Тішить те, що маю послідовників. Дівчата, у тому числі, моя донька Дарина, добре володіють словом і утверджують вже сучасну журналістику.

Кожен із нас творив і досі творить свою журналістську історію, але важливо те, що то історія нашої країни. В архівних підшивках друкованих видань наступні покоління матимуть змогу більш-менш об'єктивно дізнатися, якими ми були, в який час і в якій країні жили. "Дніпрова Зірка" на постійному збереженні не лише в архіві, але й у моїй пам'яті.

Лариса ЗЕЛЕНЕНКО


28 грудня
>> Строительство элеваторов в Украине от лидера отрасли KMZ Industries
Далі...

6 березня
>> Закрити повітряний простір: депутати Канівської міської ради звернулися до світових лідерів
Далі...

30 січня
>> Хай-тек, лофт-стиль или модерн - Corf Mebel дарит без проблем
Далі...

13 січня
>> Организовываем идеальную систему хранения в гараже
Далі...

18 грудня
>> Затребувана послуга квітів з доставкою в сучасному світі
Далі...

11 грудня
>> Професійний чи самостійний переклад
Далі...

6 грудня
>> Одноразовые электронные сигареты в Харькове
Далі...

3 грудня
>> Хто вигадав суші і роли, які підкорили світ?
Далі...

21 серпня
>> Где в нашем городе найти лучший обменный пункт
Далі...

>> От Велотрейда вел - очень даже very well
Далі...

23 липня
>> Что такое ирландский паб: особенности, культура, традиции
Далі...

>> Как понять, что близкий человек — алкоголик, и как ему помочь?
Далі...

>> Клиника «Надія» вселяет надежду в человеческие сердца
Далі...

15 липня
>> Як вибрати і купити ємність для води
Далі...

>> Как купить акции Боинг на Форекс с нуля
Далі...

12 червня
>> «Самокатная» проблема в Казахстане: планируются жесткие меры
Далі...

10 червня
>> Карусельні двері українського виробництва - безперебійність функціонування, перевірена часом
Далі...

2 червня
>> Сучасний, потужний сідельний тягач - надійна основа бізнесу вантажоперевізника
Далі...

1 червня
>> Ежегодные ограничения движения автомобилей по украинским дорогам
Далі...


>> Ішли женці жито жати
  «Ішли  женці  жито  жати,  та    забули  серпи  взяти! Серпи  взяли, хліб  забули, Такі   вони  женці   бу`ли. Далі...


  © ПП “Канівська Пресс-група”
  © Концепція дизайну:
      ПП “Канівська Прес-група”
  © Дизайн, розробка сайту:
      РА “РЕКЛАМЕРА”



“ДНІПРОВА ЗІРКА”  
офіційна громадсько-політична газета   
м.Канева і Канівського району.  
Заснована 17 квітня 1921 року.  

Матеріали, надруковані в канівському тижневику “Дніпрова Зірка”  
є власністю видавця, захищені міжнародним і українським   
законодавством і не можуть бути відтворені у будь-якій формі   
без письмового дозволу видавця.  
При використанні наших публікацій посилання на газету обов’язкове.  
© Дніпрова зірка