П'ятниця, 29 березня 2024 року 12:50
   Четвер, 28 березня 2024 року
  № 2024.13
 

Головна

Поточний номер
٠ Перша шпальта
٠ Тиждень
٠ Подробиці
٠ Суспільство
٠ Добра скриня

Фоторепортаж
Канівські блоги
Top-NET
Радіо “Канів”
Книгарня

Фотоконкурс
٠ Новий
٠ Архів

Редакція
Реклама
Передплата
Контакти
Безкоштовні оголошення
Де відпочити в Каневі

  Архів номерів

 

Реєстрація



Як ви оцінюєте якість послуг, що їх надає Канівське комунальне підприємство «Управління водопровідно-каналізаційним господарством» у співвідношенні до встановлених ним тарифів?
Найвища оцінка - високі тарифи відповідають високій якості послуг.
Середня оцінка - якість послуг терпима, тарифи могли б бути нижчими.
Низька оцінка - якість послуг незадовільна, нові тарифи суттєво б'ють по кишенях простих людей.
Результати


Курсы валют на PROext

МОЇ УЧНІ - ГОРДІСТЬ УКРАЇНИ (уривок з книги)
Автор: Іван Тараненко

«У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ» - документальна автобіографічна повість про життєву долю знаної на Канівщині та Корсунщині людини, педагога, профспілкового та громадського діяча, Почесного громадянина міста Канева - Івана Григоровича Тараненка; Видавництво «КАНІВСЬКА ПРЕС-ГРУПА», м.Канів, 2008 рік, 216 сторінок, ілюстрації.
____________________________
 
Я можу з повною відповідальністю сказати: мої учні – моє щастя, моя радість. 20 років я очолював у Каневі школу №1 імені Т.Г. Шевченка. Мав 20 випусків по два-три класи, наповнених не менш як по тридцять осіб. Скільки ж це? Десь близько двох тисяч, а може, й більше. Багатьох знаю, пам’ятаю. Чимало з них спалахнули ясною зіркою – стали вченими, військовими, успішними керівниками. Більшість виконують звичайну роботу, вирощують або вже виростили дітей.
 
Ось під’їжджає „мерседесом” чоловік. Гарно одягнений, білий комірець, краватка. Придивляється до мене, а я до нього. Далі стримано так:
 
- Доброго дня, Іване Григоровичу.
 
Знайоме обличчя.
 
- Не впізнаєте? Я ваш учень - Григорій Білокінь. Ось купив у вашому будинку і вашому під’їзді квартиру на восьмому поверсі і займаюся ремонтом. А як ви? Як поживає мій класний керівник Михайло Тимофійович Проценко?
 
Григорій Степанович, як виявилося, інженер-атомник, ремонтує атомні електростанції. Людина високої культури. Тепер ми стали сусідами, в певній мірі - друзями. Він часто їздить у відрядження – така робота, і кожна зустріч для нас обох є приємною.
 
Йду до Дніпра. Аж із п’ятого під’їзду вибігає кремезний чоловік і голосно гукає:
 
- Іване Григоровичу, зачекайте!
 
Я зупинився. З радісною посмішкою Микола Васильович Щукін обійняв мене, потиснув руку і сказав, що коли побачив мене у вікно, то просто-таки зрадів. Адже в цьому будинку, де він придбав квартиру, живе і його директор, якого він і досі пам‘ятає, поважає. Свого часу він закінчив будівельний технікум у Ржищеві, далі купив автомобіль, автобус. Як виявилося, він – умілий організатор. А ще у 2007 році під його керівництвом був збудований храм під Києвом. Його сестра Тетяна Щукіна – теж моя колишня учениця – вийшла заміж за військового і тепер проживає в Росії.
 
Поряд зі мною живе теж моя учениця – колишня завідуюча міським відділом освіти, завідуюча районним методкабінетом, депутат міської ради, нині вже пенсіонерка Ніна Михайлівна Хоміцька. Вона – Заслужений працівник освіти. А ще як сусідка – шефствує наді мною, дуже уважна, турботлива. Мені залишається лише їй дякувати за все, що вона робила і робить. У Ніни Михайлівни є брат Олександр і його дружина Людмила. Їхній син Юрій – перший помічник капітана корабля. Всі троє – теж мої колишні учні. Вони - чудові, доброзичливі люди. Батько й син – срібні медалісти.
____________________________
 
Інформаційна підтримка видання - канівська газета «Дніпрова Зірка»
____________________________
 
Нещодавно учитель іноземної мови гімназії імені І.Франка Мирослав Миколайович Мартинюк (теж із когорти моїх колишніх учнів) придбав житло у нашому будинку.
У міській раді працює заступником міського голови колишня директор школи №1, моя випускниця, золота медалістка Валентина Іванівна Пуляєва.
 
У міській раді вже не один рік працює керуючим справами Віталій Хомович Дяченко. І він, і його дружина Людмила – теж мої колишні учні.
 
Особливою симпатією і авторитетом у нашому мікрорайоні користується Любов Миколаївна Пантелішина, Заслужений працівник охорони здоров’я України. В її аптеці „Панола” завжди є необхідні ліки. Порядок усюди – приклад того, як треба господарювати. А ще Любов Миколаївна дуже уважна до людей. Вона завжди вислухає відвідувача і обов’язково допоможе. Відповідальність і вихованість – риси, притаманні порядному керівнику. Саме таких і поважають люди.
 
Мені в житті пощастило знати досвідченого, мудрого, авторитетного головного лікаря Петра Андрійовича Моргуна, а тепер я знаю його сина – Олександра Петровича Моргуна. Мабуть, нас зближує ще й те, що мій син Всеволод і його Андрій навчалися в одному класі, були хорошими друзями.
 
Пам’ятаю той час, коли ми, вчителі і директор, приділяли чимало уваги профорієнтації молоді. Організовували вечори на тему: „Люди в білих халатах”. Через те, мабуть, чимало випускників першої школи працюють лікарями, медичними сестрами. Так, троє дівчат - Наталя, Віра, Оксана із сім’ї Холодних, випускниці школи імені Т.Шевченка, - стали лікарями, набули практичного досвіду і сьогодні, користуючись незаперечним авторитетом, дбають про здоров’я людей.
Віктор Анатолійович Роговий – прекрасний спеціаліст, лікар від Бога. Олена Олексіївна Стемповська, Наталія Миколаївна Перебийніс, Світлана Анатоліївна Шило – лікарі, які в різний час закінчили Канівську школу №1, працюють в Центральній районній лікарні. Про їхню роботу добре відгукуються їхні пацієнти.
 
Давно обіймає посаду заступника головного лікаря Віра Степанівна Шапошник. Лікарі-педіатри Алла Василівна Генсіровська, Валентина Миколаївна Лопата, Ольга Костянтинівна Демченко, а також дільничні, маніпуляційні медсестри Ольга Станіславівна Проколій, Наталія Вікторівна Яворська, Юлія Михайлівна Лебедєва, Тетяна Володимирівна Гриценко – вважаю, що саме школа №1 заклала в них риси чуйного і відповідального ставлення до своїх пацієнтів.
 
З чималим практичним стажем працюють медсестри центральної райлікарні Світлана Вікторівна Демченко, Галина Василівна Глушко, Валентина Миколаївна Литовченко, Любов Олександрівна Соскова, Тамара Миколаївна Головата, Алла Володимирівна Синьоока, Антоніна Миколаївна Ісаєва та багато інших, які присвятили своє життя медицині. Усі вони були випускниками Канівської школи №1 у роки, коли мені випала доля бути там директором.
 
Пишаюся я і тими, хто присвятив себе служінню на ниві педагогіки. Серед них – Людмила Василівна Даник, Ольга Валентинівна Коваленко, Валентин Валентинович Гончар, Олександр Миколайович Руденко, Алла Василівна Даник, Наталя Олександрівна Халупко, Олена Олександрівна Довганич, Людмила Олексіївна Кузуб, Валентина Вікторівна Бузницька, Наталія Леонідівна Бондаренко, Ігор Іванович Бондаренко, Ольга Василівна Писарєва та її чоловік Ігор. Всі вони повиходили свого часу заміж, поодружувалися, народили дітей. Працюють, виховують, навчають. Іноді й нас, своїх учителів, наставників, згадують добрим словом, бо знають, що ми їх любили, заради них старалися.
____________________________
 
Інформаційна підтримка видання - канівська газета «Дніпрова Зірка»
____________________________
 
Як сьогодні пам’ятаю двох дівчаток-сестричок Олену і Наталю Антонових. Вони активно збирали і здавали лікарські рослини. Я, як директор, хвалив їх на лінійці. З нині покійним Олександром Степановичем, їхнім батьком, ми були в дружніх стосунках. На жаль, він трагічно загинув, та його доньки, зяті, внуки, дружина Антоніна Григорівна – чудесні люди.
 
О.О.Довганич займається юриспруденцією досить успішно, її чоловік Іван Іванович – посол в Іраку. Н.О. Халупко – одна з кращих учителів української мови і літератури, сама складає вірші і сина Сергія, доньку Оксану стимулює до поезії. Доньки А.Г.Антонової мають чудові сім’ї, якими пишається мати і вся родина Антонових. Я радію, коли в родинах моїх колишніх вихованців мир і злагода, любов і щастя. А якщо в дітей усе гаразд, то й батькам легше живеться.
 
Пам’ятаю той час, коли прийшла влаштовуватися на роботу Алла Дмитрівна Бондаренко. Її син Ігор був ще маленьким. Та потім закінчив школу, інститут. Не склалося стати вчителем, хоча й дуже хотів. Не розгубився. Зайнявся бізнесом, який сьогодні його родину годує. Хай Бог йому допомагає в цьому, адже всяка праця почесна. А ось дружина в Ігоря Івановича Наталя Леонідівна – це скарб. Завдяки її ініціативі у Канівській гімназії організований музей Івана Франка. Її мама В.В.Бузницька трохи запізно стала вчителькою, однак завдяки  власній наполегливості піднялася на вершини педагогічної науки і сьогодні є однією з кращих за професією.
 
Заступником директора гімназії є Тетяна Миколаївна Шабатура. Вона успішно справляється зі своїми обов’язками. До речі, Тетяна Миколаївна – теж випускниця Канівської школи №1. Свого часу вона була чудовим класним керівником.
 
Певний час працював у гімназії учителем фізичного виховання Георгій Миколайович Кривіцький – колишній випускник школи №1. Тепер він перевівся у свою рідну школу. Він – організований, здібний педагог.
 
Прекрасною вчителькою англійської мови зарекомендувала себе Світлана Миколаївна Перевертайло, яка працює в рідній школі.
 
Підприємець, власник деревообробної майстерні Валерій Іванович Заїка за замовленням мешканців Канева виготовляє добротні  вікна й двері, високо тримає марку якості. Ще у школі він старався із дерева робити дивовижні речі.
 
Подружжя Слюсаренків мають власний магазин „Силует”. Одяг тут собі вибирає ледь не вся канівська еліта, адже власники магазину розуміються на сучасних стилях, модних тенденціях тощо. Мабуть, уміння цінувати красу вони перейняли від вчительки виробничого навчання Людмили Валентинівни Панасюченко, яка теж свого часу осягала шкільну науку в нашому навчальному закладі. Світлана Станіславівна Забіран успішно навчалася у школі, закінчила інститут, вийшла заміж за іноземця і тепер живе за кордоном.
 
Людмила Володимирівна Пушенко закінчила середню школу №1 із золотою медаллю у 1990 році. Через п’ять років закінчила з відзнакою Київський лінгвістичний університет. У жовтні 1995 року за направленням університету (обмін викладачами) поїхала на роботу в місто Падерборн. Там вона працює викладачем німецької школи і економіки в економічному коледжі.
 
Особливої шани, поваги і визнання заслуговують випускники, які закінчили вузи з відзнакою і пішли далі в науку. Саме науковці є рушійною силою суспільства.
Брати Валерій і Володимир Данилови стали професорами київських вузів. Їхній батько Яків теж був ученим, присвятивши своє життя творчій діяльності і спадщині Т.Г.Шевченка. Сини Якова Михайловича Данилова, який був довгий час директором музею Тараса Шевченка, успішно наслідують батька. А Валерій Якович став доктором технічних наук, професором математики.
 
Працює проректором авіаінституту в Києві Валентина Олексіївна Лесечко. В цьому ж інституті працює син нині покійних вчителів-математиків середньої школи №1 Михайла Тимофійовича та Євдокії Феофанівни Проценків. Микола Михайлович – кандидат фізико-математичних наук, закінчив школу із золотою медаллю.
 
Однією з перших випускниць нашої школи №1 стала кандидатом, а згодом і професором медичних наук Ліда Степанівна Холодна. Нині вона мешкає в Києві.
Досяг вершин визнання в науці і Анатолій Васильович Бабак.
 
Нещодавно Юрій Федорович Симоненко став кандидатом історичних наук, зихистив дисертацію. Підполковник працював в академії імені Юрія Гагаріна в Москві. Тепер - у Воронежі. Його дружина Наталія Василівна працює вихователем у дитячому садку. Обоє вони – наші випускники.
 
Закінчив Московську академію Генерального штабу полковник Василь Михайлович Забара. Сам він родом із села Литвинець. Його батько все життя працював у колгоспі трактористом, а мати у ланці вирощувала буряки. На одному з вечорів-зустрічей старшокласників із випускниками минулих років Василь Забара – високий, стрункий, широкоплечий військовик – зайшовши до зали, відрапортував мені чистою українською мовою:
 
- Товаришу директор школи! Полковник Забара прибув у Ваше розпорядження на вечір-зустріч із випускниками.
Присутні були вражені появою такого поважного гостя. Школярі аплодували йому, а колишні однокласники оточили із запитаннями.
____________________________
 
Інформаційна підтримка видання - канівська газета «Дніпрова Зірка»
____________________________
 
Коли одружувався лейтенант Саша Бондаренко із Світланою Басистою, то й мене запросили на весілля. Та, на жаль, через хворобу я не зміг виконати почесну місію. Сьогодні Олександр Олександрович залишив військову службу і працює в державній структурі. Дружина Світлана вже на заслуженому відпочинку. А ось його сестра Тамара закінчила Київський торгівельно-економічний інститут і працює головним бухгалтером ТОВ „Універсам”. Усі ці люди - теж колишні випускники нашої школи.
Володимир Федорович Коноваленко закінчив медінститут, захистив дисертацію, став кандидатом медичних наук, відомим хірургом.
 
Микола Овсяницький після закінчення школи №1 поступив навчатися до циркового училища. Успішно закінчив його. Часто демонстрував сміливі циркові номери, чим викликав захоплення у глядачів. Він, скільки пам’ятаю, завжди був у пошуках шматка хліба, проявляючи бажання чесно заробити собі на життя. Разом із дружиною вони мали доньку, яка готувалася до вступу у вуз. Все ніби було гаразд. Донька вступила, навіть прийшло підтвердження, що вона зарахована на навчання. Радощам і батьків, і дитини не було меж. Та горя не просять до хати, воно саме приходить: за незрозу-мілих обставин в один із ранків дівчину знайшли втопленою у Дніпрі. Багато канівчан знали цю дружну сім’ю. По-людськи співчували їй.
 
Не вибачив би собі, якби не згадав про моїх колишніх учнів, братів Ігоря та Олега Сухобрусів, а також Ігореву дружину Тетяну. Всі троє – вихованці школи №1. Вони вчилися і росли чудовими дітьми. Я знаю їхніх батьків. Якби зібрати все те, що вони в житті своєю наполегливістю, організованістю зробили, то тільки про них можна було б написати книгу. Так, хлопці давно мріяли про іпо-дром. Минули роки. Брати змужніли, набули досвіду. Ігор прагне стати мером Канева, аби впровадити в життя свої благородні наміри. Організував газету „Народна трибуна”. На її шпальтах він спільно з дружиною запрошує партнерів до реалізації спільних проектів, зокрема, у сфері туристичного бізнесу. Важко Ігореві Володимировичу. Не всі його розуміють, але ідея таки варта уваги. Потрібен, звісно, час. Слід шукати, пропагувати, працювати за принципом: „Терпіння і труд все перетруть”. Звичайно, починати треба з малого, поступово нарощуючи темпи. Доведеться брати кредити, підключати оперативних і відповідальних працівників. Але туризм для Канева – гарантія успіху.
 
Колишня моя учениця Людмила Іванівна Цабій з 1973 року працює перукарем. Знаю добре її матір. У Бобриці їхня хата - через шлях від хати моїх батьків. Тож зустрічалися часто-густо. Тоді випускники школи не поспішали оволодіти спеціальністю перукаря, майстра з ремонту взуття тощо. Однак Людмила вирішила стати перукарем, і не простим, а одним з найкращих. І ось з тих пір уже 24 роки я стрижуся тільки в Людмили Іванівни. Має вона чудову родину: чоловік, донька, зять, внучка. Авторитет у Людмили Іванівни – дай, Боже, усім такого. А праця її одна з найблагородніших – творити красу, приносити людям радість. Спасибі тобі, добра людино.
 
Ось заходжу до магазину „Диво”, а мої колишні випускниці уже тримають напоготові батон – знають, що треба їхньому постійному покупцеві. Намагаються проявити максимум уваги до старого педагога.
Не можна обійти увагою ще одного випускника нашої школи, а нині – успішного бізнесмена. Те, що він дбайливий і умілий господар, свідчить уже хоча б той факт, що за три роки Сергій Григорович Гайдук побудував три магазини. Разом із своєю дружиною господарюють там, і, як на мене, досить успішно. Плани у цього канівця досить серйозні. Залишається лише побажати йому успіхів у його справах і добрих ділах.
 
Дорогі мої колишні учні, вихованці, випускники!
Кожному із вас, вашим родинам, дітям, близьким, а також батькам бажаю на довгі роки міцного здоров’я, щасливого життя в достатку і любові. І, думаю, що так і буде, бо бажаю все це вам від щирої душі.
 

____________________________
 
З питань придбання книги Івана Григоровича Тараненка «У всякого своя доля» звертайтеся: канівська газета «Дніпрова Зірка», телефони: (код 04736) 3-21-75 (роб.), 067-27-27-923 (моб.), ел. пошта: dniprowazirka@i.ua

 
____________________________
 

  


28 грудня
>> Строительство элеваторов в Украине от лидера отрасли KMZ Industries
Далі...

6 березня
>> Закрити повітряний простір: депутати Канівської міської ради звернулися до світових лідерів
Далі...

30 січня
>> Хай-тек, лофт-стиль или модерн - Corf Mebel дарит без проблем
Далі...

13 січня
>> Организовываем идеальную систему хранения в гараже
Далі...

18 грудня
>> Затребувана послуга квітів з доставкою в сучасному світі
Далі...

11 грудня
>> Професійний чи самостійний переклад
Далі...

6 грудня
>> Одноразовые электронные сигареты в Харькове
Далі...

3 грудня
>> Хто вигадав суші і роли, які підкорили світ?
Далі...

21 серпня
>> Где в нашем городе найти лучший обменный пункт
Далі...

>> От Велотрейда вел - очень даже very well
Далі...

23 липня
>> Что такое ирландский паб: особенности, культура, традиции
Далі...

>> Как понять, что близкий человек — алкоголик, и как ему помочь?
Далі...

>> Клиника «Надія» вселяет надежду в человеческие сердца
Далі...

15 липня
>> Як вибрати і купити ємність для води
Далі...

>> Как купить акции Боинг на Форекс с нуля
Далі...

12 червня
>> «Самокатная» проблема в Казахстане: планируются жесткие меры
Далі...

10 червня
>> Карусельні двері українського виробництва - безперебійність функціонування, перевірена часом
Далі...

2 червня
>> Сучасний, потужний сідельний тягач - надійна основа бізнесу вантажоперевізника
Далі...

1 червня
>> Ежегодные ограничения движения автомобилей по украинским дорогам
Далі...


>> Ішли женці жито жати
  «Ішли  женці  жито  жати,  та    забули  серпи  взяти! Серпи  взяли, хліб  забули, Такі   вони  женці   бу`ли. Далі...


  © ПП “Канівська Пресс-група”
  © Концепція дизайну:
      ПП “Канівська Прес-група”
  © Дизайн, розробка сайту:
      РА “РЕКЛАМЕРА”



“ДНІПРОВА ЗІРКА”  
офіційна громадсько-політична газета   
м.Канева і Канівського району.  
Заснована 17 квітня 1921 року.  

Матеріали, надруковані в канівському тижневику “Дніпрова Зірка”  
є власністю видавця, захищені міжнародним і українським   
законодавством і не можуть бути відтворені у будь-якій формі   
без письмового дозволу видавця.  
При використанні наших публікацій посилання на газету обов’язкове.  
© Дніпрова зірка