АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ’Ю >>>>>

Владислав Голуб був обраний депутатом до Верховної Ради України від 197 округу в 2014 році. Тоді жителі Канева, Канівщини, Золотоніщини довірили йому представляти їх інтереси у вищому законодавчому органі країни. Напередодні Дня Конституції журналісти "Дніпрової Зірки" задали Владиславу Голубу декілька актуальних питань, аби дізнатися думку нар-депа щодо найболючіших проблем українців.

- Найактуальніше питання, про яке говорять усі, починаючи від Президента, депутатів, членів Уряду і закінчуючи пасажирами автобусів - ремонти доріг. Канів-ці чи не щодня їздять по чотирьох дорогах - по місту, до Києва, до Черкас, до Золотоноші. Капітального ремонту доріг вони не бачать. Чи можете ви, як депутат, вплинути на цей процес? Якщо так, то що конкретно робите? Чи можуть канівці і жителі сіл району сподіватися, що в наступному році дороги будуть відремонтовані капітально?

- Дороги Канівщини - окреме і досить гостре та значуще питання. В першу чергу, потрібно розрізняти дороги місцевого і дороги державного значення. Це важливо, адже вони фінансуються з різних бюджетів, а тому алгоритми залучення коштів різні.

Що стосується місцевих доріг, на жаль, у цьому році Черкаська ОДА не знайшла можливості провести капітальний ремонт у Канівському районі. І це незрозуміло, адже увесь 2017 рік через ремонт Черкаської дамби практично увесь транспорт, що мав би йти через дамбу, їхав через Канів. Після зими усі бачили, на що перетворилися дороги Канівщини.

Я мав розмову з головою Черкаської ОДА Юрієм Ткаченком щодо ситуації по дорогах. Він запевнив, що на ремонт доріг Канівщини буде спрямовано близько 37 млн. грн. По факту, район отримає 18 млн. грн. - на середній поточний ремонт та 3 млн. - на ямковий. Але ось вартість проектної документації, яку замовляла Канівська РДА та проводила власним коштом, вираховувалася у відсотковій ставці, виходячи з суми у 37 млн. грн. Така ситуація мене не влаштовує, я буду добиватися, аби дороги Канівщини отримали гідне фінансування. Не розумію, чому сума була зменшена,  для цього не було жодних об'єктивних причин.

Як мені відомо, до кінця червня мають бути підписані усі документи щодо проведення ремонту доріг у таких населених пунктах як Литвинець, Пекарі, Хмільна, Кононча. Також планується ремонт у селах Яблунів, Григорівка, Черниші, Пшеничники.

Із дорогами державного значення ситуація непроста. Я неодноразово звертався і до прем'єра, і до міністра інфраструктури, і до керівника Укр-автодору з цим питанням. Від-повідь була приблизно однаковою: враховуючи складну економічну ситуацію в країні, у 2018 році першочергово будуть фінансуватися дороги стратегічного значення. Це автошляхи М, Н, Р. Дороги ж категорії Т (саме така пролягає Канівщиною) цьогоріч фінансування не отримають. Перш за все, йдеться про дорогу Т2404 через Ліплявську ОТГ до Золотоніського району. Наразі я шукаю інші можливі способи залучення коштів для фінансування цієї дороги.

Також доволі критичною є ситуація з дорогою, яка веде до Канівської дамби. Ця дорога перебуває на балансі ПрАТ "Укргідроенерго". Голова пра-вління цієї установи Ігор Сирота завірив мене, що цього року дамба буде ремонтуватися і для цього є ресурси.

- Чи може рядовий депутат Верховної Ради вплинути на невпинний ріст тарифів на житлово-комунальні послуги? Чи буде держава в особі Уряду, депутатів Верховної Ради  чи інших органів влади регулювати цей процес? Чи можна звичайним громадянам сподіватися на те, що ріст тарифів на комуналку припиниться? Чи при капіталізмі процес дорожчання тарифів є перманентним і не спиняється ніколи? До чого готуватися людям?

- Ми повинні розуміти, що зростання тарифів на комунальні послуги - це не так бажання Уряду, як одна з основних вимог наших іноземних партнерів, перш за все - МВФ. Сьогодні МВФ діє наступним чином: не підвищите тарифи, значить не отримаєте черговий кредит. У даній ситуації є елемент шантажу. І влада сьогодні не може піти на чергове підвищення тарифів, адже розуміє усі рейтингові ризики за 9 місяців до виборів Президента.

Що стосується припинення зростання тарифів на комунальні послуги, це цілком можливо. Для цього потрібно змінити державну політику. Ми увесь час говоримо про конче необхідні кредити, але забуваємо сказати про інвестиції. Кредити - це накопичення боргів для наступних поколінь. Інвестиції - це шанс на економічний прорив. Відчуваєте різ-ницю? Для того, щоб в Україну пішли інвестиції, держава має гарантувати інвесторам безпеку і захист їхнього бізнесу. Перш за все це стосується українських інвесторів. Якщо будуть захищені права укра-їнців, іноземці до нас прийдуть самі.

Інша точка зору на процес припинення зростання цін на комунальні послуги для населення грунтується не на самому припиненні, а на паралельному збільшенні доходів українців. І це цілком можливо. Потрібна лишень самодостатність та принциповість. Саме цього і бракує сучасній Україні. 

Ми повинні чітко показати нашим західним партнерам, що політика "шокової терапії", яка була втілена в життя у 90-х роках в цілій низці країн Центральної і Східної Європи, не може дати ефекту в умовах сьогоднішньої України. Можливо, у іноземців склалася хибна думка щодо рівня життя в Україні. Адже ті ж представники МВФ приїжджають до Києва, де на власні очі можуть побачити велику кількість дорогих автівок, дорогі ресторани, магазини, і думають, що у людей все доволі добре з доходами. Тому я б порадив іноземним партнерам проїхатися іншими містами, містечками та селами України, поспілкуватися з людьми, усвідомити їхні проблеми та сьогоднішні потреби.

- Про політику. Деякі місцеві "аналітики" стверджують, що вибори до Верховної Ради мають відбутися вже восени цього року. Якщо так, то що  змінять чергові  (чи позачергові) вибори? Чи здатні змінити щось в країні вибори Президента? Чи можуть вибори взагалі змінити ситуацію в країні?

- Про ймовірність дострокових парламентських виборів ми чуємо вже не перший рік. Але чутки залишаються чутками, а Верховна Рада VIII-го скликання продовжує працювати. Ми маємо розуміти, що живемо в країні, де часто вибори проходять не згідно закону та відповідних термінів, а виключно в інтересах певних політичних сил. Після ухвалення Радою у другому читанні законопроекту "Про Вищий антикорупційний суд", ризик перевиборів можна характеризувати як міні-мальний. Але ми не можемо гарантувати, що ближчим часом влада не ухвалить якесь рішення, аби убезпечити себе від іншого ризику - перемоги опонентів на парламентських і президентських виборах.

Якщо говорити про зміни в країні як наслідок виборів, то такі зміни можливі. Більш того, вони є життєвою необхідністю, питанням виживання та розвитку України.

Чотири роки, що минули після Революції Гідності, засвідчили наявність двох складових нашого подальшого розвитку. Перше - це величезний суспільний запит на зміни, на нову модель державотворення. Другий - неспроможність сучасного полі-тикуму дати гідну і ефективну відповідь на такий запит. Тому основним питанням в контексті майбутніх президентських і парламентських виборів, на мою думку, має бути не прізвища переможців, а питання про наявність чіткої і зрозумілої стратегії дій, полі-тичної волі та бажання змінюватися і змінювати. Ми зараз чуємо багато критики щодо поточної ситуації в країні. Проте я сумніваюся, що ми зможемо побачити кардинальні та швидкі зміни в Україні, якщо вже сьогодні надати владу популістам і демагогам. На жаль, на даному етапі еволюції нашої держави не може бути швидких і простих рішень. Але це не знімає відповідальність за помилки, нерішучість, хибність цілої низки рішень, що ухвалювалися в Україні за останні роки.

- Про землю-годувальницю. Ми говоримо так, бо поки що земля у вигляді земельних паїв юридично належить селянам, але фактично вона вже розділена між олігархами, які її орендують. Очевидно, що саме вони й придбають цю землю, якщо мораторій на продаж землі буде скасовано. Що чекає нас, коли земля і фактично, і юридично належатиме олігархам? Що змінить для селян можливість продати свій земельний пай? Чи не буде сума коштів, виручена за продаж паю, в рази менша, ніж можливий заробіток від оренди, який зможуть отримувати декілька поколінь власників наділу?

- Європейські організації, які діють у цивілізованій демократичній системі, не завжди можуть у повній мірі зрозуміти проблеми України - в тому числі, в частині земельних відносин, де панує вакханалія, і при цьому аграрії абсолютно безправні. У цій сфері міцно закріпилася корупція. А про рейдерство кожен сільгоспвиробник знає не з чуток. Але найголовніше - в країні чотири роки йде війна, і щодня гинуть наші воїни. Тому в нинішніх умовах скасовувати мораторій надзвичайно небезпечно. Я за те, щоб в Україні діяв цивілізований й ефективний ринок землі. Проте знімати мораторій на продаж землі в сьогоднішніх умовах - це злочин проти українських землевласників. Перш за все, держава має гарантувати землевласнику чесність і прозорість процесу, а також забезпечити його право на гідну ціну на землю та убезпечити від ризиків бути ошуканим. Важливо також, аби був приведений до порядку державний земельний кадастр. На сьогодні він наповнений лише на 50%. Державі слід було б створити Земельний банк і викуповувати ті паї, власники яких не хочуть ними займатися. Це усунуло б обмеження прав громадян, про який говорить ЄСПЛ. На сьогоднішній день це легший і прийнятніший варіант, ніж той, який пропонується зараз - зняти  мораторій на продаж землі.

У нас є суттєва проблема в парламенті. Ряд політиків виступає за зняття мораторію, але не може дати чітку від-повідь на питання про те, як діятиме земельний ринок? А це основне. Без розробки ефективного механізму роботи земельного ринку, скасування мораторію на землю - злочин проти українського народу.

Марія ГЛАМАЗДІНА, Євген БРУСЛІНОВСЬКИЙ