АКТУАЛЬНО >>>>>

Голова Черкаської облради Анатолій Підгорний - нова людина для черкаського політикуму. Родом він із Тального. Аграрій. Досвіду на чиновницькій посаді має ще не так багато, як, скажімо, його попередник Олександр Вельбівець, який не забував акцентувати увагу на тому, що все життя займається державним управлінням. Водночас, саме Підгорний - кандидат від ВО "Черкащани" став тією компромісною і об'єднавчою фігурою, на яку згодилися різні депутатські групи при обранні його на посаду. Те, що Анатолій Вікторович нетутешній - і плюс для нього, і мінус, як, власне, і його вік. Перше дає можливість не бути нікому винним, а вік (трохи за сорок) дає можливість бути працьовитим.

На інтерв'ю Анатолій Підгорний зважується одразу, хоч до такої публічності ще не звик. Тож перепрошує, якщо доведеться довго відповідати на якісь запитання.

- Спостерігаю, що багато людей, ідучи у владу, політику, спершу бояться спілкуватися з пресою, а потім наче схоплюють зіркову хворобу. Варто працювати і гідно пройти свій шлях, не впадаючи в крайнощі, - говорить Анатолій Підгорний.

Визначальним в об'єднанні територій має бути здоровий глузд

- Нещодавно частина жителів села Свидівок перекривала дорогу, протестуючи проти приєднання до Черкас. То яка ситуація зараз з об'єднанням громад в області?

- Є одна частина об'єднаних територіальних громад, яких все влаштовує. А є й інша - у яких в силу обставин виявилося чимало проблем. Коли держава давала час на узгодження всіх питань, на проведення зборів і прийняття рішень, у деяких громад цей час був безнадійно втрачений, вони були безініціативні, не мали свого бачення. Тепер, коли процес добровільного приєднання закінчився і лише Мінрегіонрозвиток за певними критеріями формує території, почалося несприйняття та конфлікти. Звісно, ми повинні узгоджувати всі рішення з жителями територій, знаходити компроміси. Але треба зрозуміти і те, що є певні терміни для тих чи тих процесів.

- Все ж люди ще можуть вплинути на вирішення питання?

- Так, для цього сьогодні і проводяться наради. Представники громад приїздили і доносили владі своє бачення. Якщо це нормальні аргументовані пропозиції, що підкріплені розрахунками, то шанси, що вас почують, звісно є. Люди ж інколи мислять одним днем, не враховують демографічну ситуацію, податкоспроможність, інші економічні показники. А іноді спрацьовує людський фактор: я не хочу в таку-то громаду, бо там не той голова чи ще щось. На жаль, якщо орієнтуватися лише на бажання громади, рано чи пізно виникнуть кадрові, фінансові чи інфраструктурні проблеми. Звісно, думки людей повинні врахувати, проте визначальним у прийнятті відповідальних рішень має бути, в першу чергу, логіка та здоровий глузд.

- Можете назвати приклади ОТГ, на які варто рівнятися?

- Є на мій погляд дійсно ряд успішних громад. Але я їх не називатиму. Кожен житель тієї чи іншої громади є її патріотом. А коли сказати, що одні успішні, а інші ні, то це буде неправильно. Для визначення успішності є незалежні експерти, наприклад, "U-LEAD з Європою", які аналізують громади за базовими показниками і роблять рейтинг успішності. На мою ж думку, успішною може бути будь-яка громада: велика чи мала, створена три роки тому чи новоутворена, але за умови ефективного керівництва, гарного податкового клімату, економічного зростання і головне - бажання людей робити громаду успішною.

- Ви самі з Тального. Як зараз поєднується це з роботою в Черкасах?

- Так, я народився в Тальному. Там пройшли дитячі, шкільні роки та юність. Там я маю підприємство, хоча усі справи, звісно, передав іншому керівникові. Сім'я теж залишилася в Тальному, і це найбільш складне питання, хоча ми свідомо прийняли це рішення. Дружина інколи приїздить у Черкаси, я намагаюсь у вихідні їздити додому. У Черкасах поки орендую житло у знайомих та підшуковую постійне. Так і живем.

- Як взагалі прийшли в політику?

- У політику потрапив випадково. У ту сільраду, де орендую землю, під час виборів по моєму округу йшов кандидат від Партії Регіонів. Я ж відчував силу скласти конкуренцію провладному кандидатові. Потім потрапив у районну раду і відпрацював там одну каденцію. На наступних місцевих виборах мене обрали депутатом обласної ради від партії ВО "Черкащани", а далі ви знаєте.

Український фермер сьогодні обмежений в ресурсі

- Ваш погляд, як аграрія, на нинішні зміни до законодавства по ринку землі. Чи можна продавати землю?

- Це надзвичайно болюче питання. Більше того, я скажу, що рішення за цим питанням матиме історичні наслідки для України, для формування української ідентичності, навіть української нації. Я категорично проти продажу землі в тих формах, які зараз обговорюються, незважаючи на те, що досягнуті певні компроміси.

Вважаю, що цього недостатньо. Говорячи про продаж землі, треба запитувати: продаж кому і для досягнення яких цілей?

Сьогодні, як на мене, відповідей на ці питання немає. Якщо ми кажемо про продаж заради інвесторів, інвестицій, то треба й говорити про доступ до кредитів, технічну і технологічну оснащеність великих фінансово-промислових груп. Можливості таких потужних фінансових груп важко порівнювати із спроможністю малих і середніх сільгоспвиробників. У такій ситуації рівність можливостей купівлі землі зводиться практично до нуля. Прості фермери, малий і середній бізнес абсолютно не готові конкурувати з "товстосумами" або іноземцями, які можуть залучати кредити всього під 1-2%. Скільки б ми не говорили, що в Україні найкращі чорноземи, проте сучасні світові технології аграрного виробництва значно краще розвинені на заході в США, Канаді, Франції і вони постійно розвиваються, у тому числі, завдяки підтримці держави. Тож, коли влада ухвалить рішення продавати землю, хвилююся, що її не купить українець, не купить український фермер, а відтак і аграрна галузь може лобіюватися не під інтереси України.

- Ви як господарник змогли б за умови відкриття ринку землі купити землю?

- Якщо брати усю площу землі, яку орендували, то - ні. Знаєте, інколи порівнюють фермерство в Україні та інших країнах.

Візьмемо Німеччину, де працює один з найуспішніших агросекторів у світі. Середній розмір територій у німецького землевласника - 50 гектарів. Така модель, на мою думку, прийнятна і дала б можливість сформувати середній український клас на селі.

Якщо будуть невеликі площі в одні руки, то буде конкурентність. І буде соціальна відповідальність. Річ у тім, що у великих агрохолдингах, тим паче в іноземних, соціальна відповідальність значно нижча, ніж в тих людей, які народилися у тому селі, працюють і оброблять там землю. Які, крім фінансових зобов'язань, мають і моральні зобов'язання перед малою батьківщиною.

Я не маю політичних зобов'язань, і це дає мені свободу в прийнятті рішень

- Нещодавно відбулася сесія облради. Вам обрали заступника, але цьому передували дискусії. Наскільки взагалі легко чи важко консолідувати депутатів, щоб на сесії приймались рішення, а депутати не збирались лише для демагогії?

- Більшість депутатів обласної ради - це фахові люди з практичним досвідом, які орієнтуються в тому, що роблять, і які їхні основні цілі. Звісно, обранці порушують складні питання, але це нормально, адже саме для цього їх делегували в раду громади. Водночас є й такі депутати, які провокують конфліктні ситуації заради задоволення власних амбіцій. Інколи доводиться бути і модератором, і психологом, аби вгамовувати пристрасті. Проте, коли дієш в інтересах громади, то управляти процесами в обласній раді значно легше, завжди можна знайти консенсус, конструктивне рішення.

- Конкретно політсила, яку ви представляєте, ВО "Черкащани", готується до виборів? Ви гарно представлені в місті, але не по всій області…

- Так було на момент виборів 2015 року. Але не зараз. Сьогодні ВО "Черкащани" - це понад п'ять тисяч членів партії, 400 осередків та понад 350 депутатів різних рівнів представництва. Серед представників об'єднання багато відомих, фахових особистостей, які за цей час зробили чимало гарних справ. І ця робота є системною, тож, не можна сказати, що ми починаємо чи не починаємо готуватись до виборів - ми працюємо, не залежно від періодів "затишшя" чи "виборчого процесу".

- Ви нова людина саме в черкаському політикумі. Тут, у Черкасах всі одне одного знають вже давно, кожен одне з одним пов'язаний. Чи легко в цьому контексті вам працювати та чи вже приходили до вас із проханням допомогти вирішити ті чи інші питання?

- Перевага в тому, що я не маю ні перед ким ніяких політичних зобов'язань і це дає мені свободу в прийнятті рішень. Недолік у тому, що незначний час перебування на посаді ще не дає мені об'єктивного розуміння за певними персоналіями - чи вони хочуть конструктиву, чи намагаються маніпулювати. Та в мене є надійні друзі, з якими я завжди можу порадитися. Що ж до прохань, то я в цих питаннях категоричний. Якщо ми говоримо, що треба навести лад у бюрократичній системі, то починати треба з себе. Не обіцяй щось вирішити, дати преференції, не розводь кумівство на роботі - це ті принципи, якими має керуватися сучасний управлінець. Звісно, спочатку відмовляти важко, але з часом всі звикають - спрацьовує, як сарафанне радіо.

Уперше на призначення голови облради ніхто не впливав

- У політикумі кажуть, що нинішня кандидатура голови облради була ухвалена вперше без затвердження в адміністрації президента, без узгодження інтересів у парламенті. Тобто вас можна назвати повністю самостійним?

- Де-юре кандидатура голови обласної ради не має затверджуватися в адміністрації президента чи Кабміні, не узгоджується і у Верховній Раді.

Голова обласної ради обирається відповідною радою шляхом таємного голосування. І крапка. Інша справа де-факто. Завжди обранню голови ради передували довгі перемовини, "обробляння" депутатського корпусу, а відтак виникала залежність голови від його лобістів.

Справді, мою кандидатуру ніхто не погоджував, не затверджував, не лобіював. Коли фракція Всеукраїнського об’єднання "Черкащани" запропонувала мені висунути свою кандидатуру на голову Черкаської обласної ради, я погодився. Відчував підтримку колег по фракції, потім долучились й інші політсили. Це стало своєрідним об'єднавчим моментом у раді.

Моя позиція: критикувати, або пропонувати рішення проблем "на папері" може кожен, а взяти відповідальність за реальне вирішення цих проблем на себе - не всі. Та ми не з лякливих.

Підготувала Юлія ПЕТРИЧУК